Новини28 лип. 2023 День Українській державності у ДНЗ-ЦРД №27 "Орлятко" Сьогодні діти ДНЗ-ЦРД №27 "Орлятко" на тематичних заняттях ознийомилися зі зсятом Українській державності, дізналися більше про історію, традиції, культуру рідної країни. 28 лип. 2023 День Українській державності Історія української державності – це не 30 років незалежності. І навіть не 100 років, як могло б здатися, якщо починати відлік від Української Народної Республіки, яка постала в 1917 році. Українській державності – понад 1000 років. У середньовічній Київській Русі вкорінені не тільки культурні, а й державні традиції українців. 11 лип. 2023 SaveTheChildren ДНЗ-ЦРД № 27 "Орлятко" висловлює щиру подяку міжнародній організації Save The Children за дуже гарні та корисні подарунки для наших малят. Всі новини |
Сторінка логопеда Серед порушень психофізичного розвитку у дітей дошкільного віку вади мовлення спостерігаються чи не найчастіше. І це не випадково. Мовлення дуже складна психічна функція. Його нормальний розвиток можливий лише за умови сформованості мислення, уваги, памяті, сприймання (насамперед слухового, зорового), рухової сфери дитини . Будь — яке відхилення у розвитку названих процесів обов’язково позначається на стані мовлення дитини. Розглянемо розвиток особистості дитини з порушенням мовлення у період дошкільного дитинства. У процесі дослідження розвитку особистості дошкільників з порушенням мовлення (І.Ю. Левченко, І.С. Марченко, Г.Х. Юсунова) виявили низку особливостей, які полягають у заниженій самооцінці, комунікативних порушеннях, виявах тривожності й агресивності. Залежно від рівня комунікативних порушень і ставлення до мовленнєвого дефекту дошкільники з порушенням мовлення поділяються на три групи: 1) дітей не турбує власний мовленнєвий дефект, тому немає труднощів з мовленнєвим контактом; активно взаємодіють з дорослими і ровесниками, застосовуючи невер-бальні засоби спілкування; 2) у дітей виникають труднощі у процесі встановлення контакту з оточенням, вони не прагнуть до спілкування, уникають ситуацій, в яких потрібно застосовувати мовлення. У процесі гри вдаються до невербальних засобів спілкування, гостро переживають свій мовленнєвий дефект; 3) у цих дітей спостерігається мовленнєвий негативізм — відмовляються спілкуватися, замкнені, можуть бути агресивними, мають занижену самооцінку. У більшості дітей з ускладненим варіантом загального недорозвитку мовлення (за К.М. Мастюковою) можлива надмірна розгальмованість поведінки. Такі діти імпульсивні, іноді важко передбачити, що вони здатні зробити наступної хвилини. Гіпердинамічна дитина не пам’ятає образ, не тримає зла, хоча часто конфліктує а ровесниками й одразу мириться з ними. Виникають ситуації, коли дитина надмірно запальна, забіякувата, не по-дитячому агресивна, жорстока. Це буває внаслідок глибшого враження головного мозку та підвищеної судомної готовності. Неврівноважена, імпульсивна поведінка дитини втомлює батьків. Це призводить до того, що вони частіше вдаються до негативних засобів впливу на неї, ніж до позитивних. Мати постійно контролює її поведінку, обмежує свободу. Натомість спільних занять, достатнього емоційного спілкування між матір’ю і малюком не відбувається. Мати порівнює його з іншими дітьми і не на його користь. Синові (доньці) постійно докоряють, його (її) сварять, можуть вдаватися до непомірних пе-ресторог і навіть дресирування. З часом, застосовуючи такі заходи, малюка переконують — він найгірший. У нього пошкоджена, надмірно збудлива нервова система, тому він озлоблюється й починає агресивно протестувати; у відповідь на постійні зауваження, тиск удається до агресивної реакції, спрямовуючи агресію на менших, слабших або тварин. Для такої дитини є велика ймовірність, що її не приймуть однолітки, дорослі в дитячому садочку, а потім — у школі. Вона галаслива, надмірно рухлива, не вміє гратися за правилами та організовувати гру, тому заважає іншим. Без дозволу бере чужі іграшки, унаслідок необережності або ж навмисно руйнує побудовані іншими конструкції. Малюком незадоволена вихователька. У зв’язку з надмірною рухливістю він може спричинити безлад у групі, спровокувати до біганини інших дітей. У нього недосконала дрібна моторика, тому йому важко вирізати з паперу, ліпити, малювати. За найменшої невдачі дитина з роздратуванням кидає невдало зроблений виріб. На прогулянці гіпердинамічний малюк кричать, бігає, чіпає інших дітей, без остраху залазить на дерева або споруди на дитячому майданчику. У дітей з ускладненим видом загального недорозвитку мовлення може спостерігатися гіподинамічний синдром — слабка стимуляція активності головного мозку внаслідок пошкодження підкоркових структур головного мозку. Ознакою гіподинамічного синдрому є слабкі, в’ялі, гіпотонічні м’язи. Тому дитина малорухлива, часто має надлишкову вагу, незграбна, з недостатньо координованими рухами; руки рухаються ніби самі по собі, а під час ходіння нерухомо звисають уздовж тулуба, здається, ніби вони заважають дитині. Такий малюк уникає гри з дітьми, що пов’язано з незграбністю, неповороткістю. Про таких дітей кажуть, що вони «сплять на ходу», їх важко чимось зацікавити, спонукати щось робити, мисленнєві процеси сповільнені, їм важко вивчити вірш, запам’ятати казку. У сім’ї до такого малюка мати прихильніша, ніж батько, адже він тихий, спокійний, не завдає клопоту. Батько, навпаки, в дитині розчарований. Якщо це син, то він не виправдовує його сподівань на те, що той ростиме спритним, сильним. Хлопчик відчуває неприязність батька і з часом гостро переживатиме це відчуження. У дітей з гіподинамічним синдромом не складаються стосунки з однолітками. Здебільшого вони замкнені, уникають рухливих ігор, граються усамітнено або з дітьми молодшими за віком; переважає знижений настрій; вони нерішучі, боязкі, уповільнені. Найліпше почуваються у звичних умовах, тому на пропозицію піти на прогулянку, погратися у нову гру, навчитися робити новий виріб найчастіше відповідають відмовою. Якщо діти відчувають нестабільність, вони скаржаться на головний біль, нездужання, втому; у них поганий настрій, виникає роздратування. Гіподинамічний малюк важко звикає до дитячого садка, постійно плаче, проситься до мами. На заняттях дитина дуже повільна, невпевнена у своїх силах, за найменших труднощів припиняє роботу, постійно потребує допомоги виховательки, її схвалення. Характерною ознакою дошкільного віку є формування у дітей численних навичок, насамперед, трудових. Це навички самообслуговування — одягання, особиста гігієна, користування столовим прибором, голкою, ножицями та ін. Формується багато навчальних навичок: рухи олівцем, штрихування, вирізання, наклеювання, згинання тощо, а також основні фізкультурні навички: крок, біг, стрибки, лазіння, повзання, повороти, ловіння і кидання м’яча; рухи під музику та їх зміна відповідно до особливостей її темпу й ритму. У дітей з порушенням мовлення, порівняно з нормальним розвитком, формування трудових і навчальних навичок відбувається значно повільніше. Тривалий час рухи дітей залишаються незграбні, нечіткі. У них часто спостерігається порушення моторики, що є наслідком недостатнього розвитку тактильно-моторних відчуттів, потрібних для організації будь-якої діяльності. Ці порушення, насамперед, впливають на здатність дітей до малювання, ручної праці. Щоб навчитися виконувати якусь дію, наприклад, розрізати папір за накресленою лінією, їм потрібно значно більше часу, ніж їхнім ровесникам із нормальним розвитком. Дії тривалий час залишаються нерівні, розкидані та повільні. Також діти під час опанування новою навичкою дуже швидко стомлюються. Навіть тоді, коли достатньо володіють елементарними технічними прийомами, вони не виявляють достатньої наполегливості на заняттях. У них занижена критичність до власної й чужої роботи. У роботі з дітьми, що потребують корекції порушень мовлення, слід брати до уваги, що будь-яке мовленнєве відхилення від норми може призвести до шкільної неуспішності, порушень у поведінці, проблем у спілкуванні як з однолітками, так і дорослими. Такі діти після ретельного обстеження спеціалістами мають одержувати відповідну психолого-педагогічну і (або) медичну допомогу, потребують індивідуального підходу у процесі навчання і виховання.
![]() 1. Під час розмови завжди дивись в обличчя співрозмовника. Це допоможе говорити тобі сміливо та впевнено. 2. Пам’ятай, що завжди та всюди треба говорити повільно та спокійно. 3. Не поспішай з відповіддю. Повтори її про себе. 4. Не натискуй на приголосні, промовляй їх легко, без напруги. 5. Короткі речення, які складаються з 3-4 слів, промовляй на одному видиху. Строго витримуй паузу між реченнями. 6. Слова у середині короткого речення та смислового уривка промовляй злитно, зчіплюючи одне слово за другим. 7. Говори голосно, чітко, виразно.
Шановні батьки, слідкуйте щоб:
- плечі під час дихання були нерухомі; - груди не піднімалися сильно при вдиху і не опускалися при видиху; - після видиху перед новим вдихом обов’язково зроби зупинку на 2-3 секунди; - під час мовленнєвого дихання не було напруження. Ці правила не складні, але постійно дотримуватись їх дітям складно, для кращого запам’ятовування рекомендуємо ці правила переписати на великий аркуш паперу, повісити на видне місце та вивчить їх на пам’ять так, щоб запам’ятати на все життя.
Часто батькам говорять, що заняття з логопедом можна починати тільки тоді, коли дитині буде три роки. Це неправильно. Тим більше, що найчастіше й насамперед консультація логопеда необхідна мамі й татові, а вже потім дитині. Робота з малюком (особливо, якщо він молодший 3 років) завжди набагато ефективніша, якщо проводиться батькамиї Роль логопеда в цьому випадку полягає в навчанні батьків прийомів мовленнєвої компенсації та розробки комплексу заходів щодо подолання мовленнєвої недостатності або конкретних дефектів, Вже не для кого не секрет, що розвиток руки дитини знаходиться в тісному зв'язку з розвитком його мови і мислення. До логопеда слід ввернутися, якщо: 1. До 2 років у дитини не з'явилосямовлення (дитина мовчить) або слов ник дитини налічує не більше 10 слів. 2. Дитині більше 4 років, а вона не вимовляє (чи неправильно вимовляє) звуки рідної мови. У цей час фонетична система повністю сформована, і дитина повинна говорити правильно. 3. Дитина почала повторювати перші звуки, склади, слова (заїкається).
4. Дитині більше 6 років, а вона не запам'ятовує вірші, не може Перека зати текст, порушує структуру слів (спотворює слова). ЩО СЛІД ЗНАТИ БАТЬКАМ? Соска шкідлива, якщо маля ссе її довго й часто. По-перше, у нього формується високе (готичне) піднебіння, яке впливає на формування правильної вимови звуків. По-друге, соска заважає мовленнєвому спілкуванню. Замість вимови слів дитина спілкується за допомогою жестів і пантоміміки. Артикуляційна гімнастика — це гімнастика для губ, язика, нижньої щелепи. Навчіть малюка перед дзеркалом відкривати й закривати рота, піднімати язика вгору, робити його широким і вузьким, утримувати у правильному положенні. Швидке мовлення — неприпустиме в розмові з дитиною. Говоріть зрозуміло, чітко, правильно, використовуючи як «дитячі», так і «дорослі» слова (це машина—бі-бі, а ось собака — гав-гав). Не дозволяйте маляті говорити швидко. Завжди розповідайте про те, що бачите. Пам'ятайте: якщо для вас усе навколишнє знайоме і звичне, то маляті з усім, що нас оточує, потрібно познайомитися. Пояснюйте йому, що дерево росте, а квітка цвіте, навіщо на ній бджола. Від вас залежить, як розвиватиметься ваш малюк. Головні складові гарного мовлення: правильність, чіткість, виразність, помірні темп і гучність, багатство словникового запасу й інтонаційна виразність. Таким має бути ваше мовлення. Дихальна гімнастика важлива у становленні мовлення. Щоб виробити правильний повітряний струмінь, необхідний для вимови багатьох звуків, навчіть дитину дути тонким струменем на легкі іграшки, кульки, кораблики на воді (щоки надувати не можна!). Якщо дитині виповнилося 3 роки, вона обов'язково повинна вміти говорити фразами. Відсутність фразового мовлення свідчить про затримку мовленнєвого розвитку, а відсутність слів у 3 роки — про грубі порушення загального розвитку. Жести доповнюють наше мовлення. Але якщо малюк замість слів користується жестами, не намагайтеся розуміти його мовлення без слів. Зробіть вигляд, що не розумієте, чого він хоче. Спонукайте його просити. Що довше ви будете розуміти жестову мову дитини, то довше вона мовчатиме. В один рік! сім-вісім місяців настає так званий мовленнєвий стрибок — дитина починає вживати багато нових слів, які раніше тільки чула та накопичувала у пасивному словнику. «Золота середина»— ось до чого слід прагнути, розвиваючи малюка. Пильніше придивляйтеся до малюка — чи відрізняється він від однолітків? Але пам'ятайте — кожна дитина індивідуальна. Не перевантажуйте малюків інформацією, не прискорюйте їх розвиток. Поки дитина не засвоїла рідної мови, іноземні мови вивчати не слід! Ілюстрації в дитячих книжках, відповідні до віку дитини, — прекрасний посібник для розвитку мовлення. Розглядайте з малюками ілюстрації, говоріть про те, що зображено на них; нехай маля відповідає на запитання: де? хто? коли? що робить? тощо. Фольклор — найкращий мовленнєвий матеріал, накопичений народом століттями. Потішки, приказки, скоромовки, вірші, пісеньки розвивають мовлення дітей та із задоволенням ними сприймаються. Ліворукість—не відхилення, а індивідуальна особливість людини, і переучувати її не можна. Це може спричинити неврози ізаїкуватість. Але якщо дитина вправно користується обома руками або ще не звикла до переваги якоїсь однієї, слід нагадувати і привчати її працювати правою! Дрібна моторика — так, як правило, називають рухи кистей і пальців рук. Що краще розвинені пальчики, то краще розвинене мовлення. Тому прагніть розвивати м'язи руки дитини. Нехай спочатку це буде масаж пальчиків, такі ігри як «Сорока, ворона», потім ігри з дрібними предметами під вашим контролем: шнурування, ліплення, застібання ґудзиків тощо. Не можна займатися з дитиною, якщо вона схвильована або хвора, або якщо у вас поганий настрій. Тільки позитивні емоції забезпечують високу ефективність заняття. Критерії оцінки мовлення дитини. Наприклад, норми звуковимови: • 3—4 роки — [с], [сь], [з], [зь],[ц] уже ма • 4—5років-Чш],[жНч]Лщ]Лг]ЛкШ; • 5—6 років — [ль],[к], [і], [ріЛрь]. Загальне недорозвинення мови (ЗНМ) часто зустрічається втих дітей, які заговорили пізно: слова — після 2 років, фрази — після 3. Можна говорити про ЗНМ, коли в дитини недорозвинені всі компоненти мовлення: • порушена звуковимова; • обмежений словниковий запас; • погано розвинений фонематичний • порушений граматичний лад мови. Тільки комплексний вплив фахівців (логопед, лікар, вихователі, батьки) допоможе якісно поліпшити або виправити складні мовленнєві порушення. Розумовий розвиток невіддільний від мовленнєвого, тому, займаючись із дитиною, дорослий має розвивати в неї всі психічні процеси: мислення, уяву, пам'ять, сприйняття.
Третій рік життя. Четвертий рік життя. П’ятий рік життя. Шостий рік життя. Таблиця засвоєння дітьми звуків мови.
|
Необхідно набратися терпіння і почати поступово виправляти цей недолік систематично, щодня. Можна використовувати для цього звичайні заняття дитини. Подивитеся, як дитина миє і витирає руки. Привчите його ретельно мити кожен пальчик, а потім так само ретельно витирати його рушником, добре масажуючи кожну фалангу. Якщо у вас є сад, скористайтеся цим і приверніть дитину до збору ягід. Попросите допомогти вам приготувати пельмені, втягати нитку в голку.
Є і спеціальні ігри і вправи для розвитку тонкої моторики руки. Деякі з них відомі вам давно. Наприклад, гра в тіні. Це коли за допомогою різних комбшшций пальців показують різні тіньові фігури - зайчика, собачку, чоловічка. Інша поширена гра -определение на дотик предмету, накритого серветкою. Пригадаєте про ігри-шнурування.
У більшості сучасних дітей спостерігається загальне моторне відставання, особливо у дітей міських. Зараз поширено взуття на липучках і дітям часто не доводиться вчитися зав'язувати шнурки. Раніше всі робили руками, а зараз на кожне заняття є по машині. Важливо привчати дитину прагнути все робити акуратно. Більше всього на світі маленька дитина хоче рухатися, для нього рух - есть спосіб пізнання світу. Відповідно, чим чітко і точніше будуть дитячі рухи, тим глибше і осмысленнее буде знайомство дитини зі світом.
Що таке дрібна моторика і чому важливо її розвивати
Останнім часом сучасні батьки часто чують про дрібну моторику і необхідність її розвивати. Що ж таке дрібна моторика і чому вона така важлива?
Учені довели, що з анатомічної точки зору, біля третини всієї площі рухової проекції кори головного мозку займає проекція грона руки, розташована дуже близько від мовної зони.
Саме величина проекції грона руки і її близькість до моторної зони дають підставу розглядати гроно руки як «орган мови», такої ж, як апарат артикуляції. У зв'язку з цим, було висунуто припущення про істотний вплив тонких рухів пальців на формування і розвиток мовної функції дитини. Тому, щоб навчити малюка говорити, необхідно не тільки тренувати його апарат артикуляції, але і розвивати рухи пальців рук, або дрібна моторика.
Дрібна моторика рук взаємодіє з такими вищими властивостями свідомості, як увага, мислення, оптико-пространственное сприйняття (координація), уява, спостережливість, зорова і рухова пам'ять, мова. Розвиток навиків дрібної моторики важливий ще і тому, що все подальше життя дитини зажадає використання точних, координованих рухів кистей і пальців, які необхідні, щоб одягатися, малювати і писати, а також виконувати безліч різноманітних побутових і учбових дій.
Педагоги і психологи рекомендують починати активне тренування пальців дитини вже з восьмимісячного віку.
Для оволодіння навиком листа необхідна певна функціональна зрілість кори головного мозку. Непідготовленість до листа, недостатній розвиток дрібної моторики, зорового сприйняття, уваги може привести до виникнення негативного відношення до навчання, тривожного полягання дитини в школі. Тому в дошкільному віці важливо розвинути механізми, необхідні для оволодіння листом, створити умови для накопичення дитиною рухового і практичного досвіду, розвитку навиків ручної умілості.
Але в дошкільному віці важлива саме підготовка в листу, а не навчання йому, що часто приводить до формування неправильної техніки листа. Уміння виконувати дрібні рухи з предметами розвивається в старшому дошкільному віці, саме до 6-7 років в основному закінчується дозрівання відповідних зон головного мозку розвиток дрібних м'язів кисті.
Тому робота по розвитку дрібної моторики повинна початися задовго до вступу до школи. Батьки і педагоги, які приділяють належну увагу вправам, іграм, різним завданням на розвиток дрібної моторики і координації русі руки, вирішують відразу два завдання: по-перше, непрямим чином впливають на загальний інтелектуальний розвиток дитини, по-друге, готують до оволодіння навиком листа, що майбутньому допоможе уникнути багатьох проблем шкільного навчання.
Батьків повинно насторожити, якщо дитина активно повертає лист при малюванні або закрашенні. В цьому випадку дитина замінює уміння міняти напрям лінії за допомогою тонких рухів пальців поверненням листа, позбавляючи себе цим тренування пальців і руки. Якщо дитина малює дуже маленькі предмети, як правило, це свідчить про жорстку фіксацію кисті при малюванні. Цей недолік можна виявити, запропонувавши малюкові намалювати одним рухом коло, діаметром приблизно 3-4 см (за зразком). Якщо дитина має схильність фіксувати кисть на площині, він не справиться з цим завданням: намалює вам замість кола овал, коло значно меншого діаметру або малюватиме її в декілька прийомів, пересуваючи руку.
Починати роботу по розвитку дрібної моторики потрібно з найранішого віку. Вже в дитячому віці можна виконувати масаж пальчиків, впливаючи тим самим на активні точки, пов'язані з корою головного мозку. У ранньому і молодшому дошкільному віці потрібно виконувати прості вправи, що супроводжуються віршованим текстом (наприклад, «Сорока»). Не забувати про розвиток елементарних навиків самообслуговування: застібання і розстібання гудзиків, зав'язування шнурків і так далі І, звичайно, в старшому дошкільному віці робота по розвитку дрібної моторики і координації рухів руки повинна стати важливою частиною підготовки до школи.
Можливість пізнання навколишніх предметів у дітей більшою мірою пов'язана з розвитком дій рук. З боку може здатися, що дитині протягнути руку до предмету, дістати і узяти його настільки просто, що це не заслуговує особливої уваги. Але якими б простими не здавалися ці дії для нас, дорослих, потрібно відзначити: у дитини перших місяців життя вони ще відсутні, немовля ще не може виконувати координовані, цілеспрямовані дії. Адже в перші місяці життя всі рухи дитини, у тому числі і рухи рук, носять безумовно-рефлекторний характер, тобто виникають без цілеспрямованого вольового зусилля - вони не преднамеренны.
Цілеспрямовані, навмисні дії виникають у дитини в процесі виховання і навчання його дорослими.
Багато учених вважають, що розвиток мовного центру в лівій півкулі обумовлений провідною роллю руки в трудовій діяльності.
Адже не випадково в історії розвитку людства роль рук підкреслюється особливо. Саме руки дали можливість розвинути шляхом жестів ту первинну мову, за допомогою якої проходило спілкування первісних людей. Дослідження розвитку рухів рук дитини представляють інтерес не тільки для педагогів і психологів, але і для інших фахівців (філософів, мовознавців, істориків, біологів і т. д.).
Цікавий онтогенез розвитку дій рук дитини. І. М. Сеченов був одним з перших учених, що піддали критиці теорію спадковому зумовленості розвитку русі дитини як результат дозрівання певних нервових структур. Він писав, що рухи руки людини спадково не зумовлені, а виникають в процесі виховання і навчання як результат асоціативних зв'язків між зоровими, дотиковими і м'язовими змінами в процесі активної взаємодії з навколишнім середовищем.
Ігри та вправи для розвитку
дрібної моторики рук
Ліплення з глини і пластиліну.
Це дуже корисно і відмінно впливає на розвиток дрібної моторики рук, тричем ліпити можна не тільки з пластиліну і глини. Якщо у дворі зима - що може бути краще сніжної баби або ігор в сніжки. А влітку можна спорудити казковий замок з піску або дрібних камінчиків. Використовуйте будь-яку можливість, щоб покращувати дрібну моторику рук вашої дитини.
Малювання або розфарбовування картинок - улюблене заняття дошкільників і хороша вправа на розвиток дрібної моторики эук. Звернути увагу треба на малюнки дітей. Чи різноманітні вони? Якщо хлопчик малює тільки машини і літаки, а дівчинка схожих труть на друга ляльок, то це навряд чи позитивно вплине на розвиток эбразного мислення дитини.
Виготовлення виробів з паперу.
Наприклад, вирізування самостійне ножицями геометричних |)игур, складання узорів, виконання аплікацій. Дитині потрібне /меть користуватися ножицями і клеєм. За наслідками таких робіт ви зможете оцінити наскільки розвинена дрібна моторика рук і руху лальчиков малюка.
Виготовлення виробів з природного матеріалу: шишок, жолудів :оломы і інших доступних матеріалів. Окрім розвитку дрібної моторики рук ці заняття розвивають також і уяву, фантазію эебенка.
Конструювання.
Розвивається образне мислення, фантазія, дрібна моторика рук.
Застегивание і розстібання гудзиків, кнопок, гачків.
Хороше тренування для пальчиків, удосконалюється спритність і эазвивается дрібна моторика рук.
Нав'язування і розв'язування стрічок, шнурків, вузликів на мотузку.
Кожне такий рух надає величезний вплив на розвиток дрібної моторики рук малюка.
Накручування і розкручування кришок оанок, бульбашок і так далі також покращує розвиток дрібної моторики і спритність пальчиків дитини. Нанизування намист і гудзиків.
Влітку можна зробити намиста з горобини, горішків, насіння гарбуза і огірків, дрібних плодів і так далі Цікаве заняття для розвитку уяви, фантазії і дрібної моторики рук.
Всмоктування піпеткою води.
Розвиває дрібні рухи пальчиків і покращує загальну моторику рук. Нанизування намист і гудзиків.
Плетіння кісок з ниток, вінків з квітів. Всі види ручної творчості:
Для дівчаток - в'яже, вишивання і т. д., для хлопчиків -чеканка, випалювання, художнє випилювання і так далі Навчите своїх дітей всьому, що умієте самі!
Перегородка круп.
Насипте в невелике блюдце, наприклад, гороху, гречки і рису і попросите дитину перебрати. Розвиток дотику, дрібних рухів пальчиків рук.
Ігри в м'яч, з кубиками, мозаїкою.
Щодня пропонуйте дітям такі заняття! Таке всестороннє тренування відмінно розвиває дрібну моторику рук дитини і малюк буде добре підготовлений до школи, рухи його руки будуть упевненіші, шкільні заняття будуть для дитини не такими утомливими.
Ігри з піском
- Погладь рукою пісок. Що ти відчуваєш? Який пісок?
Як його зробити сирим? Попирскай з пульверизатора.
- Поклади свою долоню на пісок. Це слід від твоєї долоні.
А це слід від моєї долоні.
Чий слід більший? Чий менше?
Подивися, які сліди можна зробити за допомогою кришок, паличок.
Спробуй зобразити слід кішки. Зроби великий слід і маленький.
- Розгладь пісок двома руками. Обтруси руки.
- Я закопаю декілька іграшок, а ти спробуй знайти.
Ігри з мотузочком
Як і будь-яка гра, що вимагає концентрації уваги, ігри з мотузочком справляють психотерапевтичне враження, дозволяючи відключатися на якийсь час від турбот повсякденності. Лікарі-фізіотерапевти переконуються, що вправи з мотузком сприяють швидшому відновленню моторики пальців після отриманих травм рук. Вчителі математики знаходять їх корисними для пояснення деяких абстрактних понять і термінів.
Корисно перевірити результати копіткої роботи по формуванню руху кисті. Для цього використовуйте тест "вирізування круга", провівши його до початку тренування і після її закінчення.
Всі ці вправи приносять потрійну користь дитині:
- по-перше, розвивають дрібну моторику його руки, готуючи до оволодіння листом
- по-друге, формують у нього художній смак, що корисно в будь-якому віці
по-третє, дитячі фізіологи стверджують, що добре розвинене гроно руки "потягне" за собою розвиток інтелекту.
Підготувала:
Гранатова Наталія Анатоліївна,
вчитнль-логопед
вищої кваліфікаційної категорії
Заїкання - порушення темпо-ритмической організації мови, обумовлене судорожним станом м'язів мовного апарату.
Причини заїкання
В даний час можна виділити дві групи причин: що привертають ("грунт") і проводять ("поштовхи"). При цьому деякі етіологічні чинники можуть сприяти розвитку заїкання, так і безпосередньо викликати його.
Сприяючі чинники ("грунт"):
1. Невропатична отягченность батьків: нервові, інфекційні і соматичні захворювання, що ослабляють або дезорганизують функції ЦНС.
2. Невропатичні особливості того, хто заїкається: нічні страхи, енурез, підвищена дратівливість, емоційна напруженість.
3. Спадкова отягченность: заїкання, що розвивається на грунті природженої слабкості мовного апарату, яка передається по спадку як рецесивна ознака. При цьому необхідно враховувати роль екзогенних чинників, коли схильність до заїкання поєднується з несприятливою дією навколишнього середовища.
4. Ураження головного мозку в різні періоди розвитку під впливом багатьох шкідливих чинників: внутріутробні і родові травми, асфіксія; постнатальные-инфекционные, травматичні і обмінно-трофічні порушення при різних дитячих захворюваннях.
Несприятливі умови:
1. Фізична ослабленість дітей.
2. Вікові особливості діяльності мозку; великі півкулі головного мозку в основному формуються до 5-го року життя, до цього ж віку оформляється функціональна ассиметрия в діяльності головного мозку. Мовна функція онтогенетически найбільш диференційована і поздносозревающая, особливо крихка і ранима. Причому повільніше її дозрівання у хлопчиків, чим у дівчаток, обуславливает більш виражену нестійкість їх нервової системи.
3. Прискорений розвиток мови (3-4 року), коли її комунікативна, пізнавальна і регулююча функції швидко розвиваються під впливом спілкування з дорослими. У багатьох дітей в цей період спостерігається повторення складів і слів (итнрации), що має фізіологічний характер.
4. Прихована психічна ущемленность дитини, підвищена реактивність на грунті ненормальних відносин з тими, що оточують.
5. Недостатність позитивних і емоційних контактів між дорослими і дитиною.
6. Недостатність розвитку моторики, відчуття ритму, мимико-артикуляторных рухів.
У групі несприятливих причин виділяються:
1. Анатомо-фізіологічні причини: фізичні захворювання з энцефалопатическими наслідками
а) травми (внутріутробні, природовые, нерідко з асфіксією, струс мозку);
б) органічні порушення мозку, при яких можуть ушкоджуватися підкіркові механізми, регулюючі рухи;
у) виснаження або перевтома нервової системи в результаті інтоксикацій і ін. захворювань, що ослабляють центральні апарати мови (кір, тиф, рахіт, глисти, кашлюк, хвороби внутрішньої секркции, обміну, недосконалість звукопроизносительного апарату у випадках дислалії, дизартрії, ЗПР).
2. Психічні і соціальні причини:
а) короткочасна - одномоментна - психічна травма (переляк, страх);
длительнодействующая психічна травма, під якою розуміється неправильне виховання в сім'ї: розпещеність, нерівне виховання, імперативне виховання, тривалі негативні емоції у вигляді стійкої психічної напруги або недозволених, постійно закріплюваних конфліктних ситуаціях;
у) неправильне формування мови в дитинстві: мова на вдиху, скороговорение, порушення звукопроизношения, швидка нервова мова батьків;
г) перевантаження дітей молодшого віку мовним матеріалом, невідповідне зросту ускладнення мовного матеріалу і мислення (абстрактні поняття, складна конструкція фрази);
д) наслідування що заїкається (розрізняють дві форми такої мовної індукції: пасивна - дитина мимоволі починає заїкатися, чувши мову того, хто заїкається; активна - він копіює мову того, хто заїкається),
е) перенавчання ліворукості.
Симптоми заїкання
Умовно виділяють дві групи симптомів, що знаходяться в тісному взаємозв'язку.
1. Фізіологічні (біологічні) симптоми: мовні судоми, порушення ЦНС і фізичного здоров'я дитини.
Основним зовнішнім симптомом заїкання є судоми в процесі мовного акту. Тривалість їх різна: від 0,2 до 90 секунд (у важких випадках).
Судоми розрізняються формою (тонічні, клонічні і змішані), по локалізації (дихальні, голосові, артикуляції і змішані) і по частоті.
При тонічних судомах спостерігається коротке толчкообразное або тривале спазматичне скорочення м'язів - тонус: "т-ополь" (межа після букви позначає судорожно-затягнуту вимову соответствуюшего звуку).
При клонічних судомах спостерігається ритмічне, з менш різко вираженою напругою повторення одних і тих же судорожних рухів - м'язів - клонус: "то-то-тополь".
Т.ч. вражається весь апарат дихально-голосо-артикуляционный.
Залежно від переважання судом в тих або інших органах мови розрізняють дихальны, голосові і артикуляції.
При заїканні відзначають 3 форми порушення дихання: експіраторна (судорожний видих), інспіраторна (судорожний вдих, іноді з схлипуванням), респіраторна (судорожний вдих і видих, іноді з розривом слова).
Судоми в голосовому апараті характеризуються таким чином:
Смикательная (судорожно зімкнуті голосові складки не можуть своєчасно розімкнутися - голос раптово уривається або ж утворюється клонічна або затяжна судома - виходить той, що бекає ("А-а-а-аня"), що уривається, або толчкообразный явний звук ("а-а-а-а").
Розмикальна (голосова щілина залишається відкритою - при цьому спостерігається повна безмовність або шепітна мова).
Вокальна, властива дітям (простягання явних звуків).
У апараті артикуляції виділяють судоми - губні, язичні і м'якого неба. Частіше і різкіше вони виявляються при вимовленні приголосних вибухових звуків (до, г, п, би, т, д); рідше і менш напружено - щілинних.
У експресивній мові дітей, що заїкаються, відзначають фонетико-фонематические і лексико-граматичні порушення. Поширеність фонетико-фонематических порушень серед дошкільників складає, за останніми даними, 66,7%, серед молодших школярів - 43,1%, середніх - 14,95% і старших - 13,1%.
У прояві заїкання характерними є різні порушення мовної і загальної моторики, які можуть бути насильницькими (мовні судоми, тики, миоклонусы в м'язах особи і шиї) і довільні прийоми.
До прийомів відносяться допоміжні рухи, до яких удаються ті, що заїкаються, щоб замаскувати або полегшити свою мову.
Нерідко наголошується загальна моторна напруга, скутість рухів або руховий неспокій, расторможенность, дискоординация або млявість.
2.Соціальні (психологічні) симптоми.
Одним з основних явищ, з яких розвивається невротичний розлад, є відчуття неповноцінності, фіксованість на дефекті. І чим більше фіксується увага на дефекті, тим більше наполегливим він стає.
1. Нульовий ступінь фіксації.
Діти не випробовують ущемленности від усвідомлення дефекту або зовсім не помічають його. Відсутні елементи утруднення, образливості за свою неправильну мову, які-небудь спроби до подолання дефекту.
2. Помірний ступінь хворобливої фіксації.
Старші школярі і підлітки переживають свій дефект, соромляться його, приховують, удаються до різних прийомів, прагнуть менше спілкуватися. Вони знають про своє заїкання, випробовують від цього ряд незручностей, прагнуть замаскувати свій недолік.
3. Виражений ступінь хворобливої фіксації.
Переживання з приводу свого дефекту виливаються в постійне обтяжливе відчуття власної неповноцінності, коли кожен вчинок осмислюється через призму свого дефекту. Частіше це - підлітки. Вони концентрують увагу на мовних невдачах, глибоко переживають їх, для них характерна хвороблива недовірливість, страх перед мовою, людьми, ситуацією.
Ступені заїкання
Розрізняють 3 ступені заїкання:
1) легка - заїкаються лише у збудженому стані і при прагненні швидко висловитися. В цьому випадку затримки легко долаються, ті, що заїкаються говорять, не соромлячись свого дефекту;
2) середня - в спокійному стані і в звичній обстановці говорять легко і мало заїкаються. У емоційному стані виявляється сильне заїкання;
3) важка - заїкаються протягом всієї мови, постійно, з супутніми рухами.
Типи перебігу заїкання
Виділяють наступні типи перебігу заїкання:
- постійний тип (заїкання, виникнувши, виявляється відносно постійно в різних формах мови, ситуаціях);
- хвилеподібний (заїкання то посилюється, то слабшає, але до кінця не зникає);
- рецидивуючий (зникнувши, заїкання з'являється знов, тобто наступає рецидив, повернення заїкання після досить тривалих періодів вільною, без запинок мови).
Прогноз
Прогноз подолання заїкання залежить від багатьох умов, насамперед від його механізмів, від термінів початку комплексної дії і повноти його застосування, від віку.
Практика показує, що чим молодше вік, чим активніше і жизнерадостнее загальна поведінка, ніж менше відділів мовного апарату зачеплено судомою і чим слабкіше судома, ніж менше психічних нашарувань, тим кращий прогноз.
Для заїкання, що розвивається на грунті природженого загострення або придбаної нейропатії, а також що з'явився без видимих зовнішніх дій результат корекції менш сприятливий. В цьому випадку частіше можливий рецидив.
Успішніше проходять судоми дихальні, ніж голосові. Клонічні форми зникають легше, ніж тонічні, оскільки кллонические судоми характерні для збудження кори головного мозку. Отже, на них легко впливати через 2 сигнальну систему, чим на тонічні, характерні для збудження підкірки, яка важче піддається даній дії.
Найбільш сприятливим є вік 2-4 року (легко створити сприятливі умови і маленький стаж заїкання). Найменш сприятливий вік 10-16 років, пубертатний період. Нерідко зникле заїкання потенційно зберігається і готово виявитися при виникненні несприятливих умов.
Н. А. Власова вважає, що заїкання, виниклі в результаті інфекції, психічної травми або унаслідок наслідування, усувається успішніше. Пояснюється це тим, що інфекції в більшості випадків викликають лише функціональні зрушення, не дають органічних змін ЦНС. При заїканні, що виникло в результаті психотравми, є лише одиничні факти переляку заїкається (гудок паровоза, укус або гавкіт собаки і тому подібне).
Менш ефективно і успішне усунення захворювання в тих випадках, коли виникло воно унаслідок розвитку мови, що запізнився, наслідування батькам. За даними того ж автора, з дітей дошкільного віку 70% повністю позбавляються від недуги, 30% мають залишкові явища.
Результати логопедичної роботи краще у разі легкого ступеня заїкання (нульовий ступінь хворобливої фіксації).
Логопедичні заняття - тільки складова частина комплексної лікувально-педагогічної дії на того, що заїкається. Необхідний комплекс заходів: медикаментозне лікування, фізіотерапія, психотерапія, нормалізація мікросоціального оточення. При цьому має значення адекватність і диференційованість вибраної методики.
Підбір методики повинен бути строго індивідуальним. Батькам слід усвідомити, що проводити лікування заїкання потрібно в певній системі, форма одноразової кампанії в даному випадку неприйнятна!
Правила і вправи в плавній мові
Деякі дослідники і логопеди-практики вважають за доцільне повідомити таким, що заїкається, а потім регулярно повторювати з ними правила для вправи в плавній мові. Передбачається, що у міру проходження логопедичного курсу правила мови виконуватимуться такими, що заїкаються автоматично і сприяти нормалізації їх мови. Вперше 12 правив для вправи в плавній мові були розроблені А. Гуцманом и Г. Гуцманом в 1924 році. Але їх застосування актуальне і в наші дні, широко застосовується на практиці і дає результати.
|
Перші ознаки заїкання
Щоб вчасно допомогти дитині, дуже важливо не пропустити перші ознаки заїкання:
- якщо дитина раптом раптово замовкає, відмовляється говорити (це може тривати від двох годинників до діб, після чого дитина знов починає говорити, але вже заїкаючись) - якщо встигнути звернутися до фахівця до моменту виникнення заїкання, йому можна запобігти;
- вживання перед окремими словами зайвих звук (а, і);
- повторення перших складів або цілих слів на початку фрази;
- вимушені зупинки в середині слова, фрази;
- утруднення перед початком мови.
Знання цих причин повинне допомогти батькам вчасно відмітити тривожні ознаки і своєчасно звернутися до фахівців (психологові, психоневрології, логопедові), оскільки заїкання краще попередити, ніж лікувати.
Якщо в сім'ї є дитина, що заїкається, важливо пам'ятати:
1. Дитина, що заїкається, весь час повинна знаходитися під спостереженням логопеда і психоневрології. З причини того, що у дітей, що заїкаються, і дітей групи риски ослаблена нервова система, для них потрібен індивідуальний підхід, спокійна обстановка в сім'ї, правильний загальний мовний режим.
2. Не можна читати дітям багато книг, не відповідних їх віку. Шкідливе читання на ніч страшних казок, оскільки це може викликати у дитини відчуття постійного страху: він боїться побачити Бабу Ягу, лісовика, біса і тому подібне.
3. Не слід вирішувати часто і довго дивитися телепередачі. Це стомлює і перезбуджує нервову систему дитини. Особливо негативно діють передачі, не відповідні його віку і проглянуті перед сном.
4. Не можна надмірно балувати дітей, виконувати будь-які їх витребеньки, оскільки в цьому випадку психічною травмою для дитини може послужити навіть незначна суперечність йому, наприклад, відмова в чомусь бажаному. Вимоги, що пред'являються до дитини, повинні відповідати його віку, бути завжди однаковими, постійними з боку тих, що всіх оточують, як в сім'ї, так і в дитячому саду, в школі.
5. Не слід перенавантажувати дитини великою кількістю вражень (кіно, читання, проглядання телепередач і тому подібне) в період одужання після перенесеного захворювання.
6. Не можна залякувати дитину, карати, залишаючи одного в приміщенні, особливо погано освітленому. У вигляді покарання можна змусити його спокійно посидіти на стільці, позбавити участі в улюбленій грі і тому подібне.
7. Говорити з такою дитиною треба чітко, плавно (не відриваючи одне слово від іншого), не поспішаючи, але у жодному випадку не по складах і не співучо.
8. Потрібно бути завжди однаково рівним і вимогливим до дитини.
9. Слід зближувати таку дитину з найбільш урівноваженими дітьми, що добре говорять, щоб, наслідуючи їм, він вчився говорити виразно і плавно.
10. Не можна залучати дітей, що заїкаються, до ігор, які порушують і вимагають від учасників індивідуальних мовних виступів.
11. Для дитини, що заїкається, дуже важливі заняття музикою і танцями, які сприяють розвитку правильного мовного дихання, відчуття темпу, ритму. Корисні додаткові заняття по співу.
Підготувала:
Гранатова Наталія Анатоліївна,
вчителт-логопед
вищої кваліфікаційної категорії
Ринолалія – порушення тембру голосу та звуковимови, обумовлене анатомо-фізіологічними дефектами мовленнєвого аппарату. При ринолалії артикуляція звукі відрізняється від норми. Так, при нормальній фонації у дитини під час вимови усіх (крім носових) звуків мовлення, відбувається відділення носоглоточної та носової порожнин від глоточної та ротової. Під час мовлення м'яке піднебіння безперервно опускається та піднімається на різну висоту в залежності від звуків, що вимовляються та швидкості мовлення. При порушенні функцій піднебінно-глоткового зімкнення зявляється специфічний для ринолалії носовий відтінок мовлення. В залежності від характеру порушення функції піднебінно-глоточного зімкнення виділяють різні форми ринолалії: відкриту, закриту та змішану.
Відкрита ринолалія. Для нормальної фонації характерна наявність затвору між ротовою та носовою порожнинами, коли голосова вібрація проходить тільки через ротову порожнину. Якщо ж між ротовою та носовою порожниною розподіл неповний, тоді вібруючий звук проходить також і в носову порожнину. В результаті порушення перепони між ротовою та носовою порожниною збільшується голосовий резонанс. При цьому змінюється тембр звуків, особливо голосних. Найбільш помітно змінюється тембр голосних звуків і та у, при артикуляції яких ротова порожнина більш вузька. Менш назально звучать голосні звуки е та о, ще менше порушений голосний а. Крім тембру голосних звуків, при відкритій ринолалії порушується тембр деяких приголосних. При вимові шиплячих звуків та фрикативних ф, в, х додається хриплуватий звук, що виникає у носовій порожнині. Вибухові звуки п, б, д, т, к, г, а також сонори л та р звучать неясно, тому що у ротовій порожнині не може утворитися повітряний тиск, необхідний для їх чіткої вимови.
Відкрита ринолалія може бути органічною та функціональною. Органічна ринолалія буває вродженою (розщелина м'якого та твердого піднебіння) та набутою (утворюється при травмі ротової та носової порожнини або в результаті набутого паралічу м'якого піднебіння).
Одна з функціональних форм – звична відкрита ринолалія, яка спостерігається після великих аденоїдних розрощувань, виникає в результаті тривалого обмеження рухливості м'якого піднебіння.
Закрита ринолалія. Закрита ринолалія характеризується зниженим фізіологічним носовим резонатором під час вимови звуків мовлення. Найбільш сильний резонанс в нормі спостерігається при вимові носових м, м', н, н. В процесі артикуляції цих звуків носоглоточний затвор залишається відкритим та повітря проходить до носової порожнини. Якщо ж носовий резонанс відсутній, ці фонеми звучать як ротові б, б', д, д'.
Крім вимови носових приголосних звуків при закритій ринолалії порушується вимова голосних, вона набуває неприроднього відтінку.
Причинами закритої ринололії частіше за все є органічні порушення в носовому просторі або функціональні порушення піднебінно-глоточного зімкнення. Органічні порушення бувають викликані хворобливими явищами , в результаті яких зменшується проходимість носа та ускладнюється носове дихання. Передня закрита ринолалія виникає при хронічній гіпертрофії слизистої носа, головним чином задніх відділів нижніх раковин, при поліпах у носовій порожнині, при викривленні носової перегородки та при пухлинах носової порожнини. Задня закрита ринолалія у дітей частіше за все є наслідком великих аденоїдних розрощувань, іноді носоглоточних поліпів, фіброми або інших носоглоточних пухлин.
Функціональна закрита ринолалія зустрічається у дітей часто, але не завжди правильно розпізнається. Вона характеризується тим, що виникає при нормальній проходимості носової порожнини та непорушеному носовому диханні. При функціональній закритій ринолалії тембр носових та голосних звуків може бути порушений більше, ніж при органічній. Причина в тому, що м'яке піднебіння при фонації та вимові носових звуків піднімається вище норми та закриває звуковим хвилям доступ до носоглотки.
Змішана ринолалія. Коли спостерігається поєднання носової непроходимості з недостатністю піднебінно-глоткового зімкнення.
Причини ринолалії
• мозкові крововоливи, черепно-мозкові травми
• укорочене м'яке піднебіння
• відсутність маленького язичка, укорочений або роздвоєний м'який язичок
• поліпи, аденоїди, пухлини, вискривлення носової перегородки, гіпертрофія слизистой носа, травми піднебіння, наслідки операцій і хвороб (рубці)
• розщелини піднебіння і губи
• порушення процесів дихання, опущене м'яке піднебіння, наслідування гнусавого мовлення оточуючих, хвороби євстахієвої труби
Логопедична робота з дитиною ринолаліком залежить від форми ринолалії. Але є спільні задачі, які повинен ставити перед собою логопед працюючи з дитиною з такою вадою мовлення.
• Нормалізація ротового видиху, тобто відпрацювання подовженого повітряного струменю при вимові усіх звуків мови крім носових
• Відпрацювання правильної артикуляції всіх звуків мови
• Усунення назального відтінку голосу
• Виховання навичок диференціації звуків з метою попередження дефектів звукового аналізу
• Нормалізація просодичної сторони мовлення
• Автоматизація набутих навичок у вільному мовленнєвому спілкуванні.