Сторінка логопеда

1.    Під час розмови завжди дивись в обличчя співрозмовника. Це допоможе говорити тобі сміливо та впевнено.

2.    Пам’ятай, що завжди та всюди треба говорити повільно та спокійно.

3.    Не поспішай з відповіддю. Повтори її про себе.

4.    Не натискуй на приголосні, промовляй їх легко, без напруги.

5.    Короткі речення, які складаються з 3-4 слів, промовляй на одному видиху. Строго витримуй паузу між реченнями.

6.    Слова у середині короткого речення та смислового уривка промовляй злитно, зчіплюючи одне слово за другим.

7.    Говори голосно, чітко, виразно.

Шановні батьки, слідкуйте щоб:

-         плечі під час дихання були нерухомі;

-         груди не піднімалися сильно при вдиху і не опускалися при видиху;

-         після видиху перед новим вдихом обов’язково зроби зупинку на 2-3 секунди;

-         під час мовленнєвого дихання не було напруження.

Ці правила не складні, але постійно дотримуватись їх дітям складно, для кращого запам’ятовування рекомендуємо ці правила переписати на великий аркуш паперу, повісити на видне місце та вивчить їх на пам’ять так, щоб запам’ятати на все життя. 

Часто батькам говорять, що заняття з логопедом можна починати тільки тоді, коли дитині буде три роки. Це неправильно. Тим більше, що найчастіше й насамперед консультація логопеда необхідна мамі й татові, а вже потім дитині. Робота з малюком (особливо, якщо він молодший 3 років) завжди набагато ефективніша, якщо проводиться батькамиї Роль логопеда в цьому випадку полягає в навчанні батьків прийомів мовленнєвої компенсації та розробки комплексу заходів щодо подолання мовленнєвої недостатності або конкретних дефектів,

Вже не для кого не секрет, що розвиток руки дитини знаходиться в тісному зв'язку з розвитком його мови і мислення.

До логопеда слід ввернутися,

якщо:

1. До 2 років у дитини не з'явилосямовлення (дитина мовчить) або слов­ ник дитини налічує не більше 10 слів.
Кваліфікований фахівець (логопед) уміє не тільки виправляти і ставити звуки, але й стимулювати появу мовлення в дітей, які не говорять!

2. Дитині більше 4 років, а вона не ви­мовляє (чи неправильно вимовляє) звуки рідної мови. У цей час фонетична система повністю сформована, і дитина повинна говорити правильно.

3. Дитина почала повторювати перші звуки, склади, слова (заїкається).

4. Дитині більше 6 років, а вона не запам'ятовує вірші, не може Перека­ зати текст, порушує структуру слів (спо­творює слова).

ЩО СЛІД ЗНАТИ БАТЬКАМ?

Соска шкідлива, якщо маля ссе її довго й часто. По-перше, у нього формується високе (готичне) піднебіння, яке впливає на формуван­ня правильної вимови звуків. По-друге, соска заважає мовленнєвому спілкуванню. Замість вимови слів дитина спілкується за допомогою жестів і пантоміміки.

Артикуляційна гімнастика — це гімнас­тика для губ, язика, нижньої щелепи. Навчіть малюка перед дзеркалом відкривати й закри­вати рота, піднімати язика вгору, робити його широким і вузьким, утримувати у правильному положенні.

Швидке мовлення — неприпустиме в роз­мові з дитиною. Говоріть зрозуміло, чітко, правильно, використовуючи як «дитячі», так і «дорослі» слова (це машина—бі-бі, а ось соба­ка — гав-гав). Не дозволяйте маляті говорити швидко. Завжди розповідайте про те, що бачи­те. Пам'ятайте: якщо для вас усе навколишнє знайоме і звичне, то маляті з усім, що нас ото­чує, потрібно познайомитися. Пояснюйте йому, що дерево росте, а квітка цвіте, навіщо на ній бджола. Від вас залежить, як розвиватиметься ваш малюк.

Головні складові гарного мовлення: пра­вильність, чіткість, виразність, помірні темп і гучність, багатство словникового запасу й інтонаційна виразність. Таким має бути ваше мовлення.

Дихальна гімнастика важлива у станов­ленні мовлення. Щоб виробити правильний повітряний струмінь, необхідний для вимови багатьох звуків, навчіть дитину дути тонким струменем на легкі іграшки, кульки, корабли­ки на воді (щоки надувати не можна!).

Якщо дитині виповнилося 3 роки, вона обов'язково повинна вміти говорити фразами. Відсутність фразового мовлення свідчить про затримку мовленнєвого розвитку, а відсутність слів у 3 роки — про грубі порушення загально­го розвитку.

Жести доповнюють наше мовлення. Але якщо малюк замість слів користується жеста­ми, не намагайтеся розуміти його мовлення без слів. Зробіть вигляд, що не розумієте, чого він хоче. Спонукайте його просити. Що дов­ше ви будете розуміти жестову мову дитини, то довше вона мовчатиме. В один рік! сім-вісім місяців настає так званий мовленнєвий стри­бок — дитина починає вживати багато нових слів, які раніше тільки чула та накопичувала у пасивному словнику.

«Золота середина»— ось до чого слід прагнути, розвиваючи малюка.

Пильніше придивляйтеся до малюка — чи відрізняється він від однолітків? Але пам'ятайте — кожна дитина індивідуальна. Не перевантажуйте малюків інформацією, не прискорюйте їх розвиток. Поки дитина не засвоїла рідної мови, іноземні мови вивча­ти не слід!

Ілюстрації в дитячих книжках, відповідні до віку дитини, — прекрасний посібник для розвитку мовлення. Розглядайте з малюка­ми ілюстрації, говоріть про те, що зображено на них; нехай маля відповідає на запитання: де? хто? коли? що робить? тощо.

Фольклор — найкращий мовленнєвий матеріал, накопичений народом століттями. Потішки, приказки, скоромовки, вірші, пісеньки розвивають мовлення дітей та із задоволенням ними сприймаються.

Ліворукість—не відхилення, а індивіду­альна особливість людини, і переучувати її не можна. Це може спричинити неврози іза­їкуватість.

Але якщо дитина вправно користується обома руками або ще не звикла до переваги якоїсь однієї, слід нагадувати і привчати її пра­цювати правою!

Дрібна моторика — так, як правило, на­зивають рухи кистей і пальців рук. Що краще розвинені пальчики, то краще розвинене мов­лення. Тому прагніть розвивати м'язи руки дитини. Нехай спочатку це буде масаж паль­чиків, такі ігри як «Сорока, ворона», потім ігри з дрібними предметами під вашим контролем: шнурування, ліплення, застібання ґудзиків тощо.

Не можна займатися з дитиною, якщо вона схвильована або хвора, або якщо у вас поганий настрій. Тільки позитивні емоції забезпечують високу ефективність заняття.

Критерії оцінки мовлення дитини. На­приклад, норми звуковимови:

•     3—4 роки — [с], [сь], [з], [зь],[ц] уже ма­
ють правильно вимовлятися;

•       4—5років-Чш],[жНч]Лщ]Лг]ЛкШ;

•     5—6 років — [ль],[к], [і], [ріЛрь].

Загальне недорозвинення мови (ЗНМ) час­то зустрічається втих дітей, які заговорили пізно: слова — після 2 років, фрази — після 3. Можна говорити про ЗНМ, коли в дитини недо­розвинені всі компоненти мовлення:

•     порушена звуковимова;

•     обмежений словниковий запас;

•     погано розвинений фонематичний
слух;

•     порушений граматичний лад мови.

Тільки комплексний вплив фахівців (ло­гопед, лікар, вихователі, батьки) допоможе якісно поліпшити або виправити складні мов­леннєві порушення. Розумовий розвиток не­віддільний від мовленнєвого, тому, займаю­чись із дитиною, дорослий має розвивати в неї всі психічні процеси: мислення, уяву, пам'ять, сприйняття.

Третій рік життя.
Між 2 та 3 роками активно формується фразове мовлення. Висловлювання дитини стають граматично оформленими. Діти в цьому віці починають засвоювати граматичну будову мовлення: засвоюють відмінкові закінчення, узгоджують прикметник з іменником, використовують деякі прийменники (на, у), оволодівають навичками використання в мовленні форм однини та множини іменників. До трьох років у дитини формуються всі основні граматичні категорії. Відбувається активне зростання словникового запасу. Дитина в цьому віці активно наслідує однолітків та грає в колективні ігри.

Четвертий рік життя.
Відбувається істотне покращення в мовленнєвому розвитку. Дитина знає назви багатьох оточуючих предметів. Вона узагальнює їх, тобто розрізняє різні групи предметів та називає їх: посуд, одяг, іграшки, тварини і т.д. Діти 4-го року життя користуються в мовленні простими і складними реченнями. Найбільш розповсюджена форма висловлювання – просте поширене речення “Ми з мамою ходили в магазин за хлібом”, “Я люблю грати великою машиною”. Ваша дитина говорить велику кількість слів, але вимова звуків ще недостатньо чітка. Малюк може добре вимовляти слова, які складаються з двох складів, але при вимові слів з трьох-чотирьох складів може допускати помилки: пропустити цілий склад, переставити склади місцями, пропустити деякі приголосні звуки в середині слова.

П’ятий рік життя.
Словниковий запас дитини досягає 1500-2000 слів. В своїх висловлюваннях дитина використовує майже усі частини мовлення. Дитина продовжує засвоювати узагальнюючі слова. Відбувається інтенсивний розвиток граматичної будови мовлення, але дитина ще може допускати граматичні помилки: не завжди вірно використовує відмінкові закінчення, іноді неправильно узгоджує між собою слова. Дитина в цьому віці починає висловлювати особисту думку з приводу якихось подій, розмірковує про оточуючі предмети. За допомогою дорослих малюк переказує казки, повторює невеликі вірші. У більшості дітей в цьому віці покращується звуковимова: правильно вимовляють свистячі звуки (с, з, ц), починають вимовляти шиплячі звуки (ш, ж, ч), але ще можуть замінювати їх один-одним (наприклад, шапка – “сапка”, жовтий – “зовтий”). Звук р в цьому віці діти ще можуть замінювати на й, л або ль (наприклад, рак – “йак”, риба – “либа”, пиріг – “пиліг”).

Шостий рік життя.
До кінця шостого року життя активний словник дитини складає від 2500 до 3000 слів. Висловлювання дитини стають більш повними та точними. В п’ятирічному віці діти самостійно складають розповідь, переказують казку, що говорить про оволодіння одним з найважчих видів мовлення – монологічним мовленням. В висловлюваннях дитини з’являються складні речення (Тато дивився телевізор, а ми з мамою читали цікаву книгу). В мовленні дитини з’являються слова, що позначають якість предметів, матеріал з яких вони зроблені ( паперовий літак, дерев’яний стіл). Дитина використовує синоніми та антоніми. Дитина вже правильно узгоджує іменники з іншими частинами мови. В мовленні п’ятирічних дітей з’являються присвійні прикметники (собача лапа, заячі вуха), складні прийменники (з-за, з-під). В цьому віці дитина вже оволодіває різною складністю складової структури слів: не пропускає склади, не переставляє їх місцями. Значно покращується звуковимова. Більшість дітей вже правильно вимовляють шиплячі звуки (ш, ж, ч) та звуки р, рь. Але у деяких дітей ще можуть відмічатися заміни тих чи інших складних звуків, або спотворення їх правильної вимови.

Таблиця засвоєння дітьми звуків мови.
Дитина росте та розвивається. Відповідно відбувається розвиток її мовлення. Основними структурними компонентами мовлення є: звуковий склад, словник та граматична будова. Стосовно розвитку кожного з компонентів Ви ознайомилися в розділі “Вікові особливості мовленнєвого розвитку дитини”. Пам’ятайте, що кожна дитина – індивідуальна, особлива і, відповідно, загальний та мовленнєвий розвиток у різних дітей може мати деякі відмінності. Одні діти у віці 4-5 років вже чітко вимовляють усі звуки нашої мови, а в інших відмічається порушення вимови більшості звуків. Пропонуємо Вам таблицю, в якій наведений орієнтовний порядок засвоєння дітьми звуків нашої мови.

                                  Дислалія – порушення звуковимови при нормальному слухові та збереженій іннервації мовного апарату. В залежності від локалізації порушення та причин, що обумовлюють дефект звуковимови, дислалію розподіляють на дві основні форми: механічну та функціональну.

Механічна дислалія. Механічною (органічною) дислалією називають такий вид неправильної звуковимови, який викликаний:
1) органічними дефектами периферичного мовного апарату, його кісткової та м’язової будови. Часто причиною механічної дислалії є укорочена під?язична вуздечка (під?язична зв’язка). При цьому ускладнюються рухи язика, коротка вуздечка не дає можливості високо підняти язик. Також правильну артикуляцію може ускладнювати дуже великий та широкий, або дуже маленький та вузький язик.
2) дефектами будови щелеп, що призводять до аномалії прикусу. Нормальним вважається прикус, коли при зімкненні щелеп верхні зуби трохи прикривають нижні. Аномалії прикусу мають декілька варіантів:
• прогнатія – верхня щелепа сильно видається вперед, в результаті чого нижні передні зуби зовсім не змикаються з верхніми;
• прогенія – нижня щелепа виступає вперед , передні зуби нижньої щелепи виступають попереду передніх зубів верхньої щелепи;
• відкритий прикус – між зубами верхньої та нижньої щелеп при їх зімкненні залишається проміжок. В деяких випадках цей проміжок лише між передніми зубами (передній відкритий прикус);
• боковий відкритий прикус – може бути лівостороннім, правостороннім та двостороннім;
• неправильна будова зубів, зубного ряду також може призвести до дислалії. Наприклад, при великих розщілинах між зубами язик під час вимови деяких звуків просувається між зубами, спотворюючи вимову.
Регуляція зубів та щелеп проводиться лікарями стоматологом та ортодонтом за допомогою накладання на зуби спеціальних пластинок.
3) неправильною будовою піднебіння, що також негативно впливає на звуковимову. Вузьке, надто високе („готичне”) піднебіння, або, навпаки, низьке, плоске перешкоджає правильній артикуляції багатьох звуків.
4) товсті губи, або укорочена, малорухлива верхня губа ускладнюють чітку вимову губних та губно-зубних звуків.

Функціональна дислалія. Функціональною дислалією називають такий вид неправильної звуковимови, при якому немає ніяких дефектів артикуляційного апарату, тобто немає ніякої органічної основи. Причини функціональної дислалії можуть бути наступні:
1) неправильне мовленнєве виховання дитини в родині, коли дорослі протягом довгого часу „сюсюкають” з малюком, в результаті чого затримується розвиток правильної звуковимови;
2) за наслідуванням, коли малюк наслідує спотвореній звуковимові дорослих членів сім’ї, або спілкується з малодшими дітьми, у яких ще не сформувалася правильна звуь ковимова;
3) двомовність в сім’ї, коли батьки, розмовляють на різних мовах, а дитина переносить особливості вимови однієї мови на іншу.
4) педагогічна занедбаність, коли мовлення дитини не піддається необхідному впливу дорослих, що гальмує нормальний мовленнєвий розвиток; тобто, коли дорослі не звертають уваги на звуковимову дитини, не виправляють помилки малюка, не дають йому взірець чіткої та правильної вимови.
5) недорозвиток фонематичного слуху, коли у дитини спостерігаються ускладнення в диференціації звуків, що розрізняються між собою тонкими акустичними ознаками, наприклад, дзвінких та глухих приголосних, м’яких та твердих, свистячих та шиплячих. В результаті таких ускладнень розвиток правильної звуковимови надовго затримується.
6) недостатня рухливість органів артикуляційного апарату, яка може бути викликана й невмінням дитини утримувати язик в потрібній позиції або швидко переходити від одного руху до іншого.

Види дислалії. Відповідно до характеру дефекту вимови, що стосується окремої групи звуків, виділяють наступні види дислалії:
• Сигматизм (від назви грецької букви сигма, що позначає звук с) – вади вимови свистячих (с, с?, з, з?, ц, ц?) та шиплячих (ш, ж, ч, щ) звуків. Один з найбільш розповсюджених видів порушень вимови.
• Ротацизм ( від назви грецької букви ро, що позначає звук р ) – вади вимови звуків р та р?.
• Ламбдацизм ( від назви грецької букви ламбда, що позначає звук л) – вади вимови звуків л, л?.
• Дефекти вимови піднебінних звуків:
• каппацизм – (від назв грецької букви каппа, що позначає звук к) – вади вимови звуків к та к?;
• гаммацизм – (від назв грецької букви гамма, що позначає звук г) – вади вимови звуків г та г?;
• хітизм – (від назв грецької букви хі, що позначає звук х) – вади вимови звуків х та х?;
• йотацизм – (від назв грецької букви йота, що позначає звук й) – вади вимови звука й.
• Дефекти вимови дзвінких приголосних звуків – вади вимови, які виражаються в заміні дзвінких приголосних звуків парними глухими звуками: б-п, д-т, в-ф, з-с, ж-ш, г-к.

Загальний недорозвиток мовлення  - це тяжка форма мовного розладу, подолати який буває дуже важко.

Гарних результатів можливо добитися тільки спільними зусиллями логопеда, вихователів, та, звичайно, батьків.

ЩО ТАКЕ ЗАГАЛЬНИЙ НЕДОРОЗВИТОК МОВИ?

Для загального недорозвитку мови характерне порушення всіх її компонентів : порушення вимови звуків, обмеженість як пасивного так і активного словника, відсутність фразової мови, а якщо вона є – порушення граматичного її оформлення, не сформованість зв’язної мови. Діти не можуть зв’язано розповідати про прості події, про те, що намальовано на малюнку. Вони погано чи зовсім не запам’ятовують вірші, характерна для таких дітей не сформованість  зорової та слухової уваги, пам’яті, низька працездатність. Часто діти не знають кольорів, погано малюють, ліплять, конструюють. Слабко розвинута моторика.

Часто діти відстають від однолітків за усіма розділами програми.

Перший рівень мовленнєвого розвитку. Мовленнєві компоненти спілкування вкрай обмежені. Цей рівень характеризується або повною відсутністю мовлення або активний словник дітей складається з невеликої кількості звуконаслідувань та звукових комплексів. Широко використовуються жести та міміка. Діти користуються одним й тим самим комплексом для позначення предметів, дій, якостей, інтонацій та жестів, пояснюючи різницю значень. Лепетні утворення, в залежності від ситуації, можна розцінювати як однослівні речення.
Відсутнє розуміння значень граматичних категорій. При сприйманні зверненої мови домінуючим виявляється лексичне значення. Звукова сторона мовлення характеризується фонетичною невизначеністю. Відмічається нестійке фонетичне оформлення. Кількість дефектних звуків може значно перевищувати кількість звуків, що вимовляються правильно. Основною відмінністю мовного розвитку цього рівня є обмеження сприймання та відтворення складової структури слова.

Другий рівень мовленнєвого розвитку. Перехід до нього характеризується підвищеною мовленнєвою активністю дитини. Спілкування здійснюється шляхом використання постійного, але все ще спотвореного та обмеженого запасу загальновживаних слів.
Диференційовано позначаються назви предметів, дій, окремих ознак. На цьому рівні можливе користування займенниками, простими прийменниками в елементарних значеннях. Діти можуть відповісти на запитання за картиною, пов’язані з сім’єю, знайомими подіями навколишнього життя.
Мовленнєва недостатність чітко проявляється в усіх компонентах. Діти користуються лише простими реченнями з 2-3, іноді 4 слів. Словниковий запас значно відстає від вікової норми: виявляється незнання багатьох слів, що позначають частини тіла, тварин та їх дитинчат, одягу, меблів, професій.
Відмічаються грубі помилки у використанні граматичних конструкцій:
— змішування відмінкових форм ( „їде машину” замість на машині);
— часте використання іменників у називному відмінку, а дієслова в інфінітиві або у формі 3-ї особи однини та множини теперішнього часу;
— у використанні числа та роду дієслів, при змінюванні іменників за числом („пат стіця” – п’ять стільців);
— відсутність узгодження прикметників з іменниками, числівників з іменниками.
Фонетична сторона мовлення характеризується наявністю багаточисленних спотворень звуків, замін та змішувань. Порушена звуковимова м’яких та твердих звуків, шиплячих та свистячих, африкат, дзвінких та глухих („папуся” – бабуся, „дупа” – рука). Проявляється дисоціація між здібністю правильно вимовляти звуки в ізольованому положенні та їх використанням у спонтанному мовленні.
Типовими залишаються також ускладнення в засвоєнні звуко-складової структури. Часто при правильному відтворенні контуру слів порушується звуконаповненість: перестановка складів, звуків, заміна або пропуск складів.

Третій рівень мовленнєвого розвитку характеризується наявністю розгорнутого фразового мовлення з елементами лексико-граматичного та фонетико-фонематичного недорозвитку.
На даному етапі діти вже користуються всіма частинами мови, правильно вживають прості граматичні форми, намагаються будувати складнопідрядні та складносурядні речення.
Покращується стан звуковимови, відтворення слів різної складової структури. У дітей вже немає труднощів у називанні предметів, дій, ознак, якостей, добре знайомих їм з життєвого досвіду. Вони можуть вільно розповідати про свою сім’ю, про себе, складають невеличкі розповіді.

Однак, більш глибоке вивчення всіх сторін мовлення дозволяє з’ясувати, що усі компоненти мови: лексика, граматика, фонетика, - залишаються недорозвиненими.
У вільних висловлюваннях переважають прості поширені речення, майже не використовуються складні конструкції.
Відмічаються аграматизми: помилки в узгодженні числівників з іменниками, прикметників з іменниками в роді, числі та відмінку.
Розуміння зверненої мови значно розвивається та наближується до норми. Відмічається недостатнє розуміння змін значення слів за допомогою префіксів, суфіксів; спостерігаються труднощі в розрізненні морфологічних елементів, що виражають значення числа та роду, розуміння логіко-граматичних структур, що виражають причинно-наслідкові, часові та просторові відношення.
Недостатній розвиток фонематичного слуху та сприймання призводить до того, що у дітей самостійно не формується готовність до звукового аналізу та синтезу слів, що згодом не дозволяє їм успішно оволодіти грамотою без допомоги логопеда.

Причини ЗНМ
Під час внутрішньоутробного розвитку:
• інтоксикації
• токсикоз
• порушення кровообігу плоду
Під час пологів:
• мозкові крововиливи, гематоми
• асфіксія
• пологові травми
У ранньому віці дитини:
• травми голови

Логопедична робота
При першому рівні ЗНМ:
• розвиток розуміння мовлення
• розвиток наслідування
• розвиток зорової та слухової уваги, памяті

При другому рівні ЗНМ:
• Розвиток звукової сторони мовлення
• Розвиток складової структури
• Розвиток просодики (темп, ритм, інтонація)
• Розвиток граматичної будови
• Накопичення словникового запасу
• Розвиток фразового мовлення

Фонетико-фонематичне недорозвинення мовленнння (ФФНМ) — це порушення процесів формування вимовної системи рідної мови у дітей з різними мовними розладами унаслідок дефектів сприймання і вимови фонем.
Можна виділити основні прояви, що характеризують цей стан.
• Недиференційована вимова пар або груп звуків.В цих випадках один і той же звук може служити для дитини замінником двох або навіть трьох інших звуків. Наприклад, м'який звук т' вимовляється замість звуків с, ч, ш («тюмка», «тяска», «тяпка» замість сумка, чашка, шапка).
• Заміна одних звуків іншими, такими що мають більш просту артикуляцію і викликають менше труднощів у вимові для дитини. Звичайно звуки, складні для вимовлення, замінюються більш легкими, які характерні для раннього періоду мовного розвитку. Наприклад, звук л вживається замість звуку р, звук ф – замість звуку ш. У деяких дітей ціла група свистячих і шиплячих звуків може бути замінена звуками т і д («табака» замість собака і т.п.).
• Змішення звуків. Це явище характеризується нестійким вживанням цілого ряду звуків в різних словах. Дитина може в одних словах вживати звуки правильно, а в інших - замінювати їх близькими по артикуляції або акустичним ознакам. Так, дитина, уміючи вимовляти звуки р, л або з ізольовано, в зв’язному мовленні вимовляє їх змішано.

Логопедична робота
• Формування звуковимови.
• Розвиток фонематичного слуху.
• Підготовка до навчання грамоті.

Дизартрія – порушення вимовної сторони мовлення, яке виникає внаслідок органічного ураження центральної нервової системи. Це важкий розлад усієї мовленнєвої діяльності. При дизартрії порушується не тільки звуковимова майже усіх груп звуків, але і просодична сторона мовлення: голос, інтонація, темп, ритм. Дизартрія – це неврологічний діагноз. Невролог призначає медикаментозне лікування, а логопед займається корекцією мовленнєвих вад. Лікування дизартрії повинно являти собою комплексний вплив, де будуть використані і медикаменти, і лікувальна фізкультура, і масаж , і логопедична робота.
Дизартрія спостерігається, як у тяжкій так і в легкій формі. Тяжка форма найчастіше є компонентом дитячого церебрального паралічу. Діти з тяжкою формою дизартрії отримують комплексну допомогу в спеціальних закладах для дітей з тяжкими розладами мовлення та для дітей з вадами опорно-рухового апарату.
Діти ж з легкою формою дизартрії (стерта форма, дизартричний компонент) можуть відвідувати дитячі садки та школи загального типу, та відвідувати логопеда в районній поліклініці або логопедичні пункти.
Дітям зі стертою формою дизартрії властиві деякі особливості. Ці діти нечітко розмовляють та погано їдять. Зазвичай вони не люблять м'ясо, хлібні скоринки, моркву, тверде яблуко, тому що їм важко жувати. Трохи пожувавши дитина або тримає їжу за щокою, або починає «давитися» нею. Деякі батьки, перетираючи дитині їжу, самі сприяють затримці у дитини розвитку рухів артикуляційного апарату.
Такі діти не можуть самостійно полоскати рот, тому що у них слабо розвинуті м’язи щок, язика. Вони або ковтають воду, або виливають її.
У дітей з дизартрією порушена дрібна моторика рук. Вони не можуть застібнути ґудзики, їм важко шнурувати черевики. Вони стикаються з труднощами, коли виконують дію, яка потребує тонких рухів пальців рук. Такі діти неправильно тримають олівець та часто не вміють користуватися ножицями.
У дітей з дизартрією порушена і загальна моторика, їм притаманні труднощі при виконанні фізичних вправ. Таким дітям важко втримати рівновагу, часто вони не вміють стрибати на одній нозі.

Причини дизартрії
Причиною дизартрії є органічне ураження центральної нервової системи в результаті впливу негативних факторів на мозок дитини.
Під час внутрішньоутробного розвитку:
• гострі та хронічні інфекції
• інтоксикації
• токсикози
• резус-конфлікти
• гіпоксії (кисневе голодування)
Під час пологів:
• асфіксія
• пологові травми
• крововиливи при стрімких або затяжних пологах
У ранньому віці дитини:
• інфекційні хвороби нервової системи (менінгіти, менінгоенцефаліти)

Логопедична робота при дизартрії тривала та потребує тісної співпраці батьків, логопеда та невролога. Ця робота багатопланова і потребує систематичних занять та чіткого виконання домашніх завдань. Батьки повинні дуже серйозно поставитися до логопедичних занять. Вони повинні чітко визначити для чого виконуються ті чи інші завдання, розуміти їх мету та уявляти очікувані результати. Корекційна логопедична робота при дизартрії включає в себе:
• Розвиток фізіологічного та мовленнєвого дихання
• Логопедичний масаж
• Артикуляційну гімнастику
• Корекцію просодичної сторони мовлення (темп, ритм, голос, інтонація)
• Корекцію звуковимови
• Розвиток фонематичного сприймання

Алалія – тяжке порушення мовлення, відсутність або недорозвиток мовлення, яке виникає внаслідок органічного ураження центральної нервової системи. Алалія – системний недорозвиток мовлення, при якому порушені усі його сторони (фонетико-фонематична, лексико-граматична, синтаксична). При алалії мовлення зовсім не розвивається або розвивається з грубими відхиленнями. В залежності від того, які мовленнєві центри були уражені, розрізняють сенсорну і моторну алалії.
Сенсорна алалія обумовлена ураженням центрального відділу мовнослухового аналізатору. Сенсорну алалію характеризує важке недорозвинення сприйняття мовлення, і як наслідок недорозвинення власного мовлення дитини. Тобто при збереженному слуху дитина не оволодіває розумінням мовлення. При сенсорній алалії дитина погано розуміє, або ж не розуміє зовсім звернену мову. Тобто, дитина чує мовлення, але не може зрозуміти, що саме їй говорять. Таких дітей часто направляють на аудіограму (перевірку слуху), але вона підтверджує, що слух у дитини в нормі. Для того, щоб привернути увагу сенсорного алаліка, необхідно попасти в його поле зору, доторкнутися до нього, тобто використання лише звукового впливу на нього є недостатнім. Для таких дітей важливу роль відіграє конкретна ситуація. Так, у звичній домашній обстановці сенсорний алалік може бути спокійний, спостережливий, багато лепече. Тоді як в незнайомому місці він або стає сильно збудженим (стукає, кричить), або ж навпаки стає загальмованим. В деяких випадках сенсорний алалік розуміє деякі прості побутові слова, але достатньо вжити ці слова у розгорнутому реченні – і він вже не сприймає його. Чаcто у сенсорних алаліків відмічається єхолалія (автоматичне повторення слів, що вимовляються ким-небудь з його оточення), але такі автоматичні повторення не усвідомлюються і не закріплюються. Спроби викликати повторне вимовляння таких слів виявляються безрезультатними. Частіше за все замість відповіді на питання дитина повторює саме питання.
Сенсорна алалія зустрічається не часто. В більшості випадків зустрічається змішана форма алалії – сенсомоторна.
Моторна алалія обумовлена ураженням центрального відділу мовнорухового аналізатора. Дитина з моторною алалією відносно розуміє звернене мовлення, але її власне мовлення не розвивається. У дитини яка розуміє оточуючих та правильно сприймає їх, формується та розвивається самостійне мовлення. Тоді як дитина з моторною алалією не здатна відтворити те, що почула, вона не здатна відтворити артикуляційні устрої. Моторний алалік не може відтворити певну послідовність звуків у слові. У нього не формується образ звуку, та відповідно звуковий образ слова. Він не може знайти правильну послідовність звуків у слові та слів у реченні. Діти з моторною алалією можуть вимовляти одне й те саме слово по-різному. У таких дітей відмічаються великі труднощі в накопиченні словникового запасу, в оволодінні граматичною стороною мовлення, правильною звуковимовою та складовою структурою слова.

Причини алалії
Під час внутрішньоутробного розвитку:
• інтоксикації
• хронічні захворювання матері
• порушення кровообігу плодуПід час пологів:
• мозкові крововиливи, гематоми
• асфіксія
• пологові травми
У ранньому віці дитини:
• травми голови
• інфекційні захворювання ЦНС (менінгіт, менінгоенцефаліт)

Логопедична робота будується диференційовано при моторній та сенсорній алалії. Але, в обох випадках слід розпочинати її якомога раніше, тому що без допомоги кваліфікованого спеціаліста мовлення дитини формуватися не буде. Корекційна робота при алалії тривала та потребує систематичних занять та чіткого виконання домашніх завдань, тобто тісної співпраці батьків та логопеда. Батьки дитини-алаліка повинні дуже серйозно поставитися до логопедичних занять. Оскільки алалія є системним недорозвитком мовлення, то логопедична робота має охоплювати усі сторони мовлення:
• Розвиток слухової уваги
• Розвиток розуміння мовлення
• Розвиток звукової сторони мовлення
• Розвиток складової структури
• Розвиток просодики (темп, ритм, інтонація)
• Розвиток граматичної будови
• Накопичення словникового запасу
• Розвиток фразового мовлення
• Розвиток зв'язного мовлення

Рівень розвитку дрібної моторики - один з показників інтелектуальної готовності до шкільного навчання. Зазвичай дитина, що має високий рівень розвитку дрібної моторики, уміє логічно міркувати, у нього достатньо розвинені пам'ять і увага, зв'язна мова. Вчителі відзначають, що першокласники часто зазнають серйозні труднощі з оволодінням навиків письма. Письмо - це складний навик, що включає виконання тонких координованих рухів руки. Техніка письма вимагає злагодженої роботи дрібних м'язів кисті і всієї руки, а також добре розвиненого зорового сприйняття і довільної уваги.

Що робити, якщо ви виявили недостатній розвиток дрібної моторики у своєї дитини

Необхідно набратися терпіння і почати поступово виправляти цей недолік систематично, щодня. Можна використовувати для цього звичайні заняття дитини. Подивитеся, як дитина миє і витирає руки. Привчите його ретельно мити кожен пальчик, а потім так само ретельно витирати його рушником, добре масажуючи кожну фалангу. Якщо у вас є сад, скористайтеся цим і приверніть дитину до збору ягід. Попросите допомогти вам приготувати пельмені, втягати нитку в голку.

Є і спеціальні ігри і вправи для розвитку тонкої моторики руки. Деякі з них відомі вам давно. Наприклад, гра в тіні. Це коли за допомогою різних комбшшций пальців показують різні тіньові фігури - зайчика, собачку, чоловічка. Інша поширена гра -определение на дотик предмету, накритого серветкою. Пригадаєте про ігри-шнурування.

У більшості сучасних дітей спостерігається загальне моторне відставання, особливо у дітей міських. Зараз поширено взуття на липучках і дітям часто не доводиться вчитися зав'язувати шнурки. Раніше всі робили руками, а зараз на кожне заняття є по машині. Важливо привчати дитину прагнути все робити акуратно. Більше всього на світі маленька дитина хоче рухатися, для нього рух - есть спосіб пізнання світу. Відповідно, чим чітко і точніше будуть дитячі рухи, тим глибше і осмысленнее буде знайомство дитини зі світом.

Що таке дрібна моторика і чому важливо її розвивати

Останнім часом сучасні батьки часто чують про дрібну моторику і необхідність її розвивати. Що ж таке дрібна моторика і чому вона така важлива?

Учені довели, що з анатомічної точки зору, біля третини всієї площі рухової проекції кори головного мозку займає проекція грона руки, розташована дуже близько від мовної зони.

Саме величина проекції грона руки і її близькість до моторної зони дають підставу розглядати гроно руки як «орган мови», такої ж, як апарат артикуляції. У зв'язку з цим, було висунуто припущення про істотний вплив тонких рухів пальців на формування і розвиток мовної функції дитини. Тому, щоб навчити малюка говорити, необхідно не тільки тренувати його апарат артикуляції, але і розвивати рухи пальців рук, або дрібна моторика.

Дрібна моторика рук взаємодіє з такими вищими властивостями свідомості, як увага, мислення, оптико-пространственное сприйняття (координація), уява, спостережливість, зорова і рухова пам'ять, мова. Розвиток навиків дрібної моторики важливий ще і тому, що все подальше життя дитини зажадає використання точних, координованих рухів кистей і пальців, які необхідні, щоб одягатися, малювати і писати, а також виконувати безліч різноманітних побутових і учбових дій.

Педагоги і психологи рекомендують починати активне тренування пальців дитини вже з восьмимісячного віку.

Для оволодіння навиком листа необхідна певна функціональна зрілість кори головного мозку. Непідготовленість до листа, недостатній розвиток дрібної моторики, зорового сприйняття, уваги може привести до виникнення негативного відношення до навчання, тривожного полягання дитини в школі. Тому в дошкільному віці важливо розвинути механізми, необхідні для оволодіння листом, створити умови для накопичення дитиною рухового і практичного досвіду, розвитку навиків ручної умілості.

Але в дошкільному віці важлива саме підготовка в листу, а не навчання йому, що часто приводить до формування неправильної техніки листа. Уміння виконувати дрібні рухи з предметами розвивається в старшому дошкільному віці, саме до 6-7 років в основному закінчується дозрівання відповідних зон головного мозку розвиток дрібних м'язів кисті.

Тому робота по розвитку дрібної моторики повинна початися задовго до вступу до школи. Батьки і педагоги, які приділяють належну увагу вправам, іграм, різним завданням на розвиток дрібної моторики і координації русі руки, вирішують відразу два завдання: по-перше, непрямим чином впливають на загальний інтелектуальний розвиток дитини, по-друге, готують до оволодіння навиком листа, що майбутньому допоможе уникнути багатьох проблем шкільного навчання.

Батьків повинно насторожити, якщо дитина активно повертає лист при малюванні або закрашенні. В цьому випадку дитина замінює уміння міняти напрям лінії за допомогою тонких рухів пальців поверненням листа, позбавляючи себе цим тренування пальців і руки. Якщо дитина малює дуже маленькі предмети, як правило, це свідчить про жорстку фіксацію кисті при малюванні. Цей недолік можна виявити, запропонувавши малюкові намалювати одним рухом коло, діаметром приблизно 3-4 см (за зразком). Якщо дитина має схильність фіксувати кисть на площині, він не справиться з цим завданням: намалює вам замість кола овал, коло значно меншого діаметру або малюватиме її в декілька прийомів, пересуваючи руку.

Починати роботу по розвитку дрібної моторики потрібно з найранішого віку. Вже в дитячому віці можна виконувати масаж пальчиків, впливаючи тим самим на активні точки, пов'язані з корою головного мозку. У ранньому і молодшому дошкільному віці потрібно виконувати прості вправи, що супроводжуються віршованим текстом (наприклад, «Сорока»). Не забувати про розвиток елементарних навиків самообслуговування: застібання і розстібання гудзиків, зав'язування шнурків і так далі І, звичайно, в старшому дошкільному віці робота по розвитку дрібної моторики і координації рухів руки повинна стати важливою частиною підготовки до школи.

Можливість пізнання навколишніх предметів у дітей більшою мірою пов'язана з розвитком дій рук. З боку може здатися, що дитині протягнути руку до предмету, дістати і узяти його настільки просто, що це не заслуговує особливої уваги. Але якими б простими не здавалися ці дії для нас, дорослих, потрібно відзначити: у дитини перших місяців життя вони ще відсутні, немовля ще не може виконувати координовані, цілеспрямовані дії. Адже в перші місяці життя всі рухи дитини, у тому числі і рухи рук, носять безумовно-рефлекторний характер, тобто виникають без цілеспрямованого вольового зусилля - вони не преднамеренны.

Цілеспрямовані, навмисні дії виникають у дитини в процесі виховання і навчання його дорослими.

Багато учених вважають, що розвиток мовного центру в лівій півкулі обумовлений провідною роллю руки в трудовій діяльності.

Адже не випадково в історії розвитку людства роль рук підкреслюється особливо. Саме руки дали можливість розвинути шляхом жестів ту первинну мову, за допомогою якої проходило спілкування первісних людей. Дослідження розвитку рухів рук дитини представляють інтерес не тільки для педагогів і психологів, але і для інших фахівців (філософів, мовознавців, істориків, біологів і т. д.).

Цікавий онтогенез розвитку дій рук дитини. І. М. Сеченов був одним з перших учених, що піддали критиці теорію спадковому зумовленості розвитку русі дитини як результат дозрівання певних нервових структур. Він писав, що рухи руки людини спадково не зумовлені, а виникають в процесі виховання і навчання як результат асоціативних зв'язків між зоровими, дотиковими і м'язовими змінами в процесі активної взаємодії з навколишнім середовищем.

Ігри та вправи для розвитку

дрібної моторики рук

Ліплення з глини і пластиліну.

Це дуже корисно і відмінно впливає на розвиток дрібної моторики рук, тричем ліпити можна не тільки з пластиліну і глини. Якщо у дворі зима - що може бути краще сніжної баби або ігор в сніжки. А влітку можна спорудити казковий замок з піску або дрібних камінчиків. Використовуйте будь-яку можливість, щоб покращувати дрібну моторику рук вашої дитини.

Малювання або розфарбовування картинок - улюблене заняття дошкільників і хороша вправа на розвиток дрібної моторики эук. Звернути увагу треба на малюнки дітей. Чи різноманітні вони? Якщо хлопчик малює тільки машини і літаки, а дівчинка схожих труть на друга ляльок, то це навряд чи позитивно вплине на розвиток эбразного мислення дитини.

Виготовлення виробів з паперу.

Наприклад, вирізування самостійне ножицями геометричних |)игур, складання узорів, виконання аплікацій. Дитині потрібне /меть користуватися ножицями і клеєм. За наслідками таких робіт ви зможете оцінити наскільки розвинена дрібна моторика рук і руху лальчиков малюка.

Виготовлення виробів з природного матеріалу: шишок, жолудів :оломы і інших доступних матеріалів. Окрім розвитку дрібної моторики рук ці заняття розвивають також і уяву, фантазію эебенка.

Конструювання.

Розвивається образне мислення, фантазія, дрібна моторика рук.

Застегивание і розстібання гудзиків, кнопок, гачків.

Хороше тренування для пальчиків, удосконалюється спритність і эазвивается дрібна моторика рук.

Нав'язування і розв'язування стрічок, шнурків, вузликів на мотузку.

Кожне такий рух надає величезний вплив на розвиток дрібної моторики рук малюка.

Накручування і розкручування кришок оанок, бульбашок і так далі також покращує розвиток дрібної моторики і спритність пальчиків дитини. Нанизування намист і гудзиків.

Влітку можна зробити намиста з горобини, горішків, насіння гарбуза і огірків, дрібних плодів і так далі Цікаве заняття для розвитку уяви, фантазії і дрібної моторики рук.

Всмоктування піпеткою води.

Розвиває дрібні рухи пальчиків і покращує загальну моторику рук. Нанизування намист і гудзиків.

Плетіння кісок з ниток, вінків з квітів. Всі види ручної творчості:

Для дівчаток - в'яже, вишивання і т. д., для хлопчиків -чеканка, випалювання, художнє випилювання і так далі Навчите своїх дітей всьому, що умієте самі!

Перегородка круп.

Насипте в невелике блюдце, наприклад, гороху, гречки і рису і попросите дитину перебрати. Розвиток дотику, дрібних рухів пальчиків рук.

Ігри в м'яч, з кубиками, мозаїкою.

Щодня пропонуйте дітям такі заняття! Таке всестороннє тренування відмінно розвиває дрібну моторику рук дитини і малюк буде добре підготовлений до школи, рухи його руки будуть упевненіші, шкільні заняття будуть для дитини не такими утомливими.

Ігри з піском

-  Погладь рукою пісок. Що ти відчуваєш? Який пісок?

Як його зробити сирим? Попирскай з пульверизатора.

- Поклади свою долоню на пісок. Це слід від твоєї долоні.

А це слід від моєї долоні.

Чий слід більший? Чий менше?

Подивися, які сліди можна зробити за допомогою кришок, паличок.

Спробуй зобразити слід кішки. Зроби великий слід і маленький.

- Розгладь пісок двома руками. Обтруси руки.

- Я закопаю декілька іграшок, а ти спробуй знайти.

Ігри з мотузочком

Як і будь-яка гра, що вимагає концентрації уваги, ігри з мотузочком справляють психотерапевтичне враження, дозволяючи відключатися на якийсь час від турбот повсякденності. Лікарі-фізіотерапевти переконуються, що вправи з мотузком сприяють швидшому відновленню моторики пальців після отриманих травм рук. Вчителі математики знаходять їх корисними для пояснення деяких абстрактних понять і термінів.

Корисно перевірити результати копіткої роботи по формуванню руху кисті. Для цього використовуйте тест "вирізування круга", провівши його до початку тренування і після її закінчення.

Всі ці вправи приносять потрійну користь дитині:

-         по-перше, розвивають дрібну моторику його руки, готуючи до оволодіння листом

-         по-друге, формують у нього художній смак, що корисно в будь-якому віці

по-третє, дитячі фізіологи стверджують, що добре розвинене гроно руки "потягне" за собою розвиток інтелекту.

Підготувала:

Гранатова Наталія Анатоліївна,

вчитнль-логопед

вищої кваліфікаційної категорії

Заїкання - порушення темпо-ритмической організації мови, обумовлене судорожним станом м'язів мовного апарату. 

Причини заїкання

В даний час можна виділити дві групи причин: що привертають ("грунт") і проводять ("поштовхи"). При цьому деякі етіологічні чинники можуть сприяти розвитку заїкання, так і безпосередньо викликати його. 
 

Сприяючі чинники ("грунт"):

1.     Невропатична отягченность батьків: нервові, інфекційні і соматичні захворювання, що ослабляють або дезорганизують функції ЦНС.

2.     Невропатичні особливості того, хто заїкається: нічні страхи, енурез, підвищена дратівливість, емоційна напруженість.

3.     Спадкова отягченность: заїкання, що розвивається на грунті природженої слабкості мовного апарату, яка передається по спадку як рецесивна ознака. При цьому необхідно враховувати роль екзогенних чинників, коли схильність до заїкання поєднується з несприятливою дією навколишнього середовища.

4.     Ураження головного мозку в різні періоди розвитку під впливом багатьох шкідливих чинників: внутріутробні і родові травми, асфіксія; постнатальные-инфекционные, травматичні і обмінно-трофічні порушення при різних дитячих захворюваннях.

Несприятливі умови:

1.     Фізична ослабленість дітей.

2.     Вікові особливості діяльності мозку; великі півкулі головного мозку в основному формуються до 5-го року життя, до цього ж віку оформляється функціональна ассиметрия в діяльності головного мозку. Мовна функція онтогенетически найбільш диференційована і поздносозревающая, особливо крихка і ранима. Причому повільніше її дозрівання у хлопчиків, чим у дівчаток, обуславливает більш виражену нестійкість їх нервової системи.

3.     Прискорений розвиток мови (3-4 року), коли її комунікативна, пізнавальна і регулююча функції швидко розвиваються під впливом спілкування з дорослими. У багатьох дітей в цей період спостерігається повторення складів і слів (итнрации), що має фізіологічний характер.

4.     Прихована психічна ущемленность дитини, підвищена реактивність на грунті ненормальних відносин з тими, що оточують.

5.     Недостатність позитивних і емоційних контактів між дорослими і дитиною.

6.     Недостатність розвитку моторики, відчуття ритму, мимико-артикуляторных рухів.

У групі несприятливих причин  виділяються:

1.     Анатомо-фізіологічні причини: фізичні захворювання з энцефалопатическими наслідками
а) травми (внутріутробні, природовые, нерідко з асфіксією, струс мозку);
б) органічні порушення мозку, при яких можуть ушкоджуватися підкіркові механізми, регулюючі рухи;
у) виснаження або перевтома нервової системи в результаті інтоксикацій і ін. захворювань, що ослабляють центральні апарати мови (кір, тиф, рахіт, глисти, кашлюк, хвороби внутрішньої секркции, обміну, недосконалість звукопроизносительного апарату у випадках дислалії, дизартрії, ЗПР).

2.     Психічні і соціальні причини:
а) короткочасна - одномоментна - психічна травма (переляк, страх);
 длительнодействующая психічна травма, під якою розуміється неправильне виховання в сім'ї: розпещеність, нерівне виховання, імперативне виховання, тривалі негативні емоції у вигляді стійкої психічної напруги або недозволених, постійно закріплюваних конфліктних ситуаціях;
у) неправильне формування мови в дитинстві: мова на вдиху, скороговорение, порушення звукопроизношения, швидка нервова мова батьків;
г) перевантаження дітей молодшого віку мовним матеріалом, невідповідне зросту ускладнення мовного матеріалу і мислення (абстрактні поняття, складна конструкція фрази);
д) наслідування що заїкається (розрізняють дві форми такої мовної індукції: пасивна - дитина мимоволі починає заїкатися, чувши мову того, хто заїкається; активна - він копіює мову того, хто заїкається),
е) перенавчання ліворукості.

Симптоми заїкання

Умовно виділяють дві групи симптомів, що знаходяться в тісному взаємозв'язку.
1. Фізіологічні (біологічні) симптоми:  мовні судоми, порушення ЦНС і фізичного здоров'я дитини.

Основним зовнішнім симптомом заїкання  є судоми в процесі мовного акту. Тривалість їх різна: від 0,2 до 90 секунд (у важких випадках).

Судоми розрізняються формою (тонічні, клонічні і змішані), по локалізації (дихальні, голосові, артикуляції і змішані) і по частоті.

При тонічних  судомах спостерігається коротке толчкообразное або тривале спазматичне скорочення м'язів - тонус: "т-ополь" (межа після букви позначає судорожно-затягнуту вимову соответствуюшего звуку).
При клонічних  судомах спостерігається ритмічне, з менш різко вираженою напругою повторення одних і тих же судорожних рухів - м'язів - клонус: "то-то-тополь".
Т.ч. вражається весь апарат дихально-голосо-артикуляционный.

Залежно від переважання судом в тих або інших органах мови розрізняють дихальны, голосові і артикуляції.

При заїканні відзначають 3 форми порушення дихання:  експіраторна (судорожний видих), інспіраторна (судорожний вдих, іноді з схлипуванням), респіраторна (судорожний вдих і видих, іноді з розривом слова).

Судоми в голосовому апараті характеризуються таким чином:
Смикательная (судорожно зімкнуті голосові складки не можуть своєчасно розімкнутися - голос раптово уривається або ж утворюється клонічна або затяжна судома - виходить той, що бекає ("А-а-а-аня"), що уривається, або толчкообразный явний звук ("а-а-а-а").
Розмикальна (голосова щілина залишається відкритою - при цьому спостерігається повна безмовність або шепітна мова).
Вокальна, властива дітям (простягання явних звуків).

У апараті артикуляції виділяють судоми - губні, язичні і м'якого неба. Частіше і різкіше вони виявляються при вимовленні приголосних вибухових звуків (до, г, п, би, т, д); рідше і менш напружено - щілинних.

У експресивній мові дітей, що заїкаються, відзначають фонетико-фонематические і лексико-граматичні порушення. Поширеність фонетико-фонематических порушень серед дошкільників складає, за останніми даними, 66,7%, серед молодших школярів - 43,1%, середніх - 14,95% і старших - 13,1%. 

У прояві заїкання характерними є різні порушення мовної і загальної моторики, які можуть бути насильницькими (мовні судоми, тики, миоклонусы в м'язах особи і шиї) і довільні прийоми.

До прийомів відносяться допоміжні рухи, до яких удаються ті, що заїкаються, щоб замаскувати або полегшити свою мову.
Нерідко наголошується загальна моторна напруга, скутість рухів або руховий неспокій, расторможенность, дискоординация або млявість. 

2.Соціальні (психологічні) симптоми.

Одним з основних явищ, з яких розвивається невротичний розлад, є відчуття неповноцінності, фіксованість на дефекті. І чим більше фіксується увага на дефекті, тим більше наполегливим він стає.

1. Нульовий ступінь фіксації.
Діти не випробовують ущемленности від усвідомлення дефекту або зовсім не помічають його. Відсутні елементи утруднення, образливості за свою неправильну мову, які-небудь спроби до подолання дефекту.

2. Помірний ступінь хворобливої фіксації.
Старші школярі і підлітки переживають свій дефект, соромляться його, приховують, удаються до різних прийомів, прагнуть менше спілкуватися. Вони знають про своє заїкання, випробовують від цього ряд незручностей, прагнуть замаскувати свій недолік.

3. Виражений ступінь хворобливої фіксації.
Переживання з приводу свого дефекту виливаються в постійне обтяжливе відчуття власної неповноцінності, коли кожен вчинок осмислюється через призму свого дефекту. Частіше це - підлітки. Вони концентрують увагу на мовних невдачах, глибоко переживають їх, для них характерна хвороблива недовірливість, страх перед мовою, людьми, ситуацією. 

Ступені заїкання

Розрізняють 3 ступені заїкання:
1) легка - заїкаються лише у збудженому стані і при прагненні швидко висловитися. В цьому випадку затримки легко долаються, ті, що заїкаються говорять, не соромлячись свого дефекту;
2) середня - в спокійному стані і в звичній обстановці говорять легко і мало заїкаються. У емоційному стані виявляється сильне заїкання;
3) важка - заїкаються протягом всієї мови, постійно, з супутніми рухами. 

Типи перебігу заїкання

Виділяють наступні типи перебігу заїкання:
- постійний  тип (заїкання, виникнувши, виявляється відносно постійно в різних формах мови, ситуаціях);
- хвилеподібний (заїкання то посилюється, то слабшає, але до кінця не зникає);
- рецидивуючий (зникнувши, заїкання з'являється знов, тобто наступає рецидив, повернення заїкання після досить тривалих періодів вільною, без запинок мови). 

Прогноз

Прогноз подолання заїкання залежить від багатьох умов, насамперед від його механізмів, від термінів початку комплексної дії і повноти його застосування, від віку.

Практика показує, що чим молодше вік, чим активніше і жизнерадостнее загальна поведінка, ніж менше відділів мовного апарату зачеплено судомою і чим слабкіше судома, ніж менше психічних нашарувань, тим кращий прогноз.

Для заїкання, що розвивається на грунті природженого загострення або придбаної нейропатії, а також що з'явився без видимих зовнішніх дій результат корекції менш сприятливий. В цьому випадку частіше можливий рецидив.

Успішніше проходять судоми дихальні, ніж голосові. Клонічні форми зникають легше, ніж тонічні, оскільки кллонические судоми характерні для збудження кори головного мозку. Отже, на них легко впливати через 2 сигнальну систему, чим на тонічні, характерні для збудження підкірки, яка важче піддається даній дії.

Найбільш сприятливим є вік 2-4 року (легко створити сприятливі умови і маленький стаж заїкання). Найменш сприятливий вік 10-16 років, пубертатний період. Нерідко зникле заїкання потенційно зберігається і готово виявитися при виникненні несприятливих умов.

Н. А. Власова вважає, що заїкання, виниклі в результаті інфекції, психічної травми або унаслідок наслідування, усувається успішніше. Пояснюється це тим, що інфекції в більшості випадків викликають лише функціональні зрушення, не дають органічних змін ЦНС. При заїканні, що виникло в результаті психотравми, є лише одиничні факти переляку заїкається (гудок паровоза, укус або гавкіт собаки і тому подібне).

Менш ефективно і успішне усунення захворювання в тих випадках, коли виникло воно унаслідок розвитку мови, що запізнився, наслідування батькам. За даними того ж автора, з дітей дошкільного віку 70% повністю позбавляються від недуги, 30% мають залишкові явища. 

Результати логопедичної роботи краще у разі легкого ступеня заїкання (нульовий ступінь хворобливої фіксації). 

Логопедичні заняття - тільки складова частина комплексної лікувально-педагогічної дії на того, що заїкається. Необхідний комплекс заходів: медикаментозне лікування, фізіотерапія, психотерапія, нормалізація мікросоціального оточення. При цьому має значення адекватність і диференційованість вибраної методики.

Підбір методики повинен бути строго індивідуальним. Батькам слід усвідомити, що проводити лікування заїкання потрібно в певній системі, форма одноразової кампанії в даному випадку неприйнятна!

           Правила і вправи в плавній мові
Деякі дослідники і логопеди-практики вважають за доцільне повідомити таким, що заїкається, а потім регулярно повторювати з ними правила для вправи в плавній мові. Передбачається, що у міру проходження логопедичного курсу правила мови виконуватимуться такими, що заїкаються автоматично і сприяти нормалізації їх мови. Вперше 12 правив для вправи в плавній мові були розроблені А. Гуцманом и Г. Гуцманом в 1924 році. Але їх застосування актуальне і в наші дні, широко застосовується на практиці і дає результати.

Ринолалія – порушення тембру голосу та звуковимови, обумовлене анатомо-фізіологічними дефектами мовленнєвого аппарату. При ринолалії артикуляція звукі відрізняється від норми. Так, при нормальній фонації у дитини під час вимови усіх (крім носових) звуків мовлення, відбувається відділення носоглоточної та носової порожнин від глоточної та ротової. Під час мовлення м'яке піднебіння безперервно опускається та піднімається на різну висоту в залежності від звуків, що вимовляються та швидкості мовлення. При порушенні функцій піднебінно-глоткового зімкнення зявляється специфічний для ринолалії носовий відтінок мовлення. В залежності від характеру порушення функції піднебінно-глоточного зімкнення виділяють різні форми ринолалії: відкриту, закриту та змішану.
Відкрита ринолалія. Для нормальної фонації характерна наявність затвору між ротовою та носовою порожнинами, коли голосова вібрація проходить тільки через ротову порожнину. Якщо ж між ротовою та носовою порожниною розподіл неповний, тоді вібруючий звук проходить також і в носову порожнину. В результаті порушення перепони між ротовою та носовою порожниною збільшується голосовий резонанс. При цьому змінюється тембр звуків, особливо голосних. Найбільш помітно змінюється тембр голосних звуків і та у, при артикуляції яких ротова порожнина більш вузька. Менш назально звучать голосні звуки е та о, ще менше порушений голосний а. Крім тембру голосних звуків, при відкритій ринолалії порушується тембр деяких приголосних. При вимові шиплячих звуків та фрикативних ф, в, х додається хриплуватий звук, що виникає у носовій порожнині. Вибухові звуки п, б, д, т, к, г, а також сонори л та р звучать неясно, тому що у ротовій порожнині не може утворитися повітряний тиск, необхідний для їх чіткої вимови.
Відкрита ринолалія може бути органічною та функціональною. Органічна ринолалія буває вродженою (розщелина м'якого та твердого піднебіння) та набутою (утворюється при травмі ротової та носової порожнини або в результаті набутого паралічу м'якого піднебіння).
Одна з функціональних форм – звична відкрита ринолалія, яка спостерігається після великих аденоїдних розрощувань, виникає в результаті тривалого обмеження рухливості м'якого піднебіння.
Закрита ринолалія. Закрита ринолалія характеризується зниженим фізіологічним носовим резонатором під час вимови звуків мовлення. Найбільш сильний резонанс в нормі спостерігається при вимові носових м, м', н, н. В процесі артикуляції цих звуків носоглоточний затвор залишається відкритим та повітря проходить до носової порожнини. Якщо ж носовий резонанс відсутній, ці фонеми звучать як ротові б, б', д, д'.
Крім вимови носових приголосних звуків при закритій ринолалії порушується вимова голосних, вона набуває неприроднього відтінку.
Причинами закритої ринололії частіше за все є органічні порушення в носовому просторі або функціональні порушення піднебінно-глоточного зімкнення. Органічні порушення бувають викликані хворобливими явищами , в результаті яких зменшується проходимість носа та ускладнюється носове дихання. Передня закрита ринолалія виникає при хронічній гіпертрофії слизистої носа, головним чином задніх відділів нижніх раковин, при поліпах у носовій порожнині, при викривленні носової перегородки та при пухлинах носової порожнини. Задня закрита ринолалія у дітей частіше за все є наслідком великих аденоїдних розрощувань, іноді носоглоточних поліпів, фіброми або інших носоглоточних пухлин.
Функціональна закрита ринолалія зустрічається у дітей часто, але не завжди правильно розпізнається. Вона характеризується тим, що виникає при нормальній проходимості носової порожнини та непорушеному носовому диханні. При функціональній закритій ринолалії тембр носових та голосних звуків може бути порушений більше, ніж при органічній. Причина в тому, що м'яке піднебіння при фонації та вимові носових звуків піднімається вище норми та закриває звуковим хвилям доступ до носоглотки.
Змішана ринолалія. Коли спостерігається поєднання носової непроходимості з недостатністю піднебінно-глоткового зімкнення.

Причини ринолалії
• мозкові крововоливи, черепно-мозкові травми
• укорочене м'яке піднебіння
• відсутність маленького язичка, укорочений або роздвоєний м'який язичок
• поліпи, аденоїди, пухлини, вискривлення носової перегородки, гіпертрофія слизистой носа, травми піднебіння, наслідки операцій і хвороб (рубці)
• розщелини піднебіння і губи
• порушення процесів дихання, опущене м'яке піднебіння, наслідування гнусавого мовлення оточуючих, хвороби євстахієвої труби

Логопедична робота з дитиною ринолаліком залежить від форми ринолалії. Але є спільні задачі, які повинен ставити перед собою логопед працюючи з дитиною з такою вадою мовлення.
• Нормалізація ротового видиху, тобто відпрацювання подовженого повітряного струменю при вимові усіх звуків мови крім носових
• Відпрацювання правильної артикуляції всіх звуків мови
• Усунення назального відтінку голосу
• Виховання навичок диференціації звуків з метою попередження дефектів звукового аналізу
• Нормалізація просодичної сторони мовлення
• Автоматизація набутих навичок у вільному мовленнєвому спілкуванні.